Четверта субота листопада – День пам’яті жертв голодоморів

    З-поміж багатьох злочинів, вчинених у різний час проти українців, Голодомор 1932 – 1933 рр. чи не найстрашніший. Сама думка про умисне, ретельно сплановане й жорстоке винищення мільйонів людей голодом вселяє жах... Щороку нашим очам відкривається все більше свідчень із розсекречених архівів, усе більше кіномитців і літераторів піднімають цю тему у своїй творчості, і картина геноциду українського народу постає в усіх найогидніших подробицях і деталях. Та навіть у ті часи, коли це звірство чинилося на нашій землі, знаходилися люди, які не боялися шукати правду й доносити її світу. Вони говорили, писали, кричали, прагнучи бути почутими й порятувати чужі життя. На жаль, про більшість із них ми дізнаємося лише зараз... До Дня пам’яті жертв голодоморів пропонуємо вам переглянути нашу віртуальну презентацію «Вони не мовчали, щоби світ знав». 

    Вільям Генрі Чемберлин, Малкольм Маґґерідж, Ґарет Джонс, Олександра Радченко, Марко Желізняк – ці та інші імена, за деякими винятками, сьогодні маловідомі широкому загалу. Однак саме ці люди спілкувалися з очевидцями (або самі переживали голод), вели щоденники, фотографували, фільмували, публікували документи, переживали судові процеси й ув’язнення за правду. І завдяки їм у новому тисячолітті долі жертв Голодомору 1932 – 1933 рр. стають відомими й не забуваються нащадками. У чому заслуга літописців і громадських діячів, що згадуються в цьому матеріалі, хто з них запропонував щороку запалювати свічку пам’яті, як радянська влада перешкоджала поширенню правдивої інформації про свої злочини, читайте в коментарях до представлених у віртуальному продукті світлин. При підготовці презентації використані матеріали Українського інституту національної пам’яті.