Переконаний песиміст Вільям Фолкнер

    Навіть у когорті песимістичних, похмурих, трагічних американських письменників епохи Великої депресії, майже непроникним мороком настрою та стилю виділяється Вільям Фолкнер. Лауреат Нобелівської премії з літератури, двічі лауреат Пулітцерівської премії, визнаний беззаперечним генієм сучасниками – наприклад, Жаном-Полем Сартром, Альбером Камю – він лишається популярним здебільшого в середовищі літературних критиків. Звичайному читачеві досить важко продертися крізь його «потік свідомості», готичність упереміш з абсурдом, задовгі речення й інші експерименти зі стилем письма та психічними проявами персонажів. Майже як анекдот переказують діалог Фолкнера з однією читачкою. Коли вона пожалілася авторові, що, прочитавши його роман п’ять разів, так нічого й не зрозуміла, він порадив їй… прочитати цей роман ушосте. 

    Майбутній письменник народився 25 вересня 125 років тому в американському містечку Нью-Олбані, розташованому, як і невеличкий Оксфорд (сюди сім’я Фолкнерів переїхала трохи згодом, коли наш герой ще був дитиною), у штаті Міссісіпі. Місце народження й подальшого виховання в цій творчій біографії відіграє надзвичайно важливу роль. Саме життєвий лад тогочасного патріархального американського Півдня, з його фантазією про втрачений рай до громадянської війни, ставленням до афроамериканців як до нижчої раси, схильністю до мисливства, випивки й хизування аристократичним походженням став центральним місцем більшості творів Вільяма Фолкнера. Він описував занепад узагальнених південних родів, їхню моральну, психологічну, біологічну деградацію. А ще напругу в расовому та соціально-економічному плані, яка в цьому регіоні США у ХХ столітті з кожним роком лише зростала. Найвідоміші книжки цього автора – «Галас і шаленство», «Авесалом, Авесалом», «Світло в серпні», «У свою останню годину» – присвячені саме таким темам. 

    Фолкнера, з його пронизливою щирістю, глибоким знанням місцевих реалій і невиправдано складним для сприйняття стилем, на Батьківщині не надто цінували. Тривалий час він змушений був працювати сценаристом у Голлівуді (цю працю він ненавидів, вбачаючи своє призначення у «великій прозі»), аби лиш утримати якось свою родину. До щоденної боротьби за незайву копійку додавалися сімейні негаразди. Історія кохання Вільяма Фолкнера, як і його творчість, сумна та заплутана. З підліткового віку він палко кохав таку собі Естелл Олдем, дівчину з важким, неврівноваженим характером. Коли вона вийшла заміж за іншого, ображений юнак спробував служити у війську, але на Першу світову війну не встиг. Спочатку його не брали до лав збройних сил через низький зріст (166 см). Коли ж нарешті прийняли-таки до канадської авіації, він втрапив лише на навчання. Отримавши бойову підготовку, хлопець побачив, що війна скінчилася… Та свою милу він таки дочекався: розлучившись із першим чоловіком і привівши за собою дітей від першого шлюбу, вона нарешті стала місіс Фолкнер. Дуже швидко пара збагнула, що щастя в їхній родині не буде. Усі негаразди (у тому числі й фінансові) подружжя заливало спиртним та залагоджувало бійками. 

    Пізніше, коли Вільям нарешті здобув авторитет у літературі й відчув, що втрачає натхнення до письма, він спробував присвятити себе громадській роботі. Та агітація літератора за права афроамериканців і підвищення терпимості одне до одного зродила агресивне несприйняття з боку його рідного Півдня. На Батьківщині від чоловіка відвернулися навіть рідні, що вже казати про сусідів та інших земляків! На адресу митця посипалися погрози й відвертий осуд. Навіть здобуття ним Нобелівської премії в Штатах сприйняли холодно, а подекуди й відверто негативно (мова зараз про солідні ЗМІ). Компенсувати невдале особисте та політичне життя Фолкнеру могла лише літературна слава, що невпинно зростала по всьому світу. Хтозна, чи було достатньо йому такої компенсації. Але ім’я собі він своєю прозою зробив безсмертним.