Веселий грабіжник і проникливий оповідач О. Генрі

    160 років минає 11 вересня від дня народження блискучого майстра короткої прози, дотепного й зворушливого О. Генрі. Справжнє ім’я цього чоловіка – Вільям Сідні Портер. Яких тільки версій не вигадали дослідники, щоб пояснити походження його лаконічного псевдоніму! Казали, що це ім’я кота, що жив у домі його тітки (щойно цей чотирилапий пустун у черговий раз влаштовував гармидер, його хазяї буцімто вигукували: «О! Генрі!..»). А ще – випадкове прізвище героя світської хроніки в газеті; видатного фізика-винахідника, ім’я якого з благоговінням безкінечно повторював шкільний учитель Портера; охоронця у в’язниці, де відбував покарання наш герой; знаменитого фармацевта, автора численних заміток у тогочасних спеціалізованих довідниках… 

    Усі ці пояснення можуть бути правдою, зважаючи на те, що всі вищезгадані люди й події мають безпосередній стосунок до життя нашого героя. Фармацевтичні видання він цілком міг вивчати довго й детально, тому що сам деякий час працював в аптеці свого дядька й навіть здобув відповідну освіту. Така відносно рідкісна для кінця ХІХ століття професія дуже виручила О. Генрі, коли від відбував трирічне покарання в тюрмі. Йому дозволили працювати фармацевтом у в’язничному лазареті й навіть надали персональну камеру, де він міг писати свої оповідання. Насправді за розтрату 5 тис. доларів (грандіозну для того часу суму) в банку, де він якийсь час також працював, його засудили на 5 років позбавлення волі, та за хорошу поведінку випустили достроково. 

    Дослідники й досі не впевнені в тому, що письменник потрапив у холодну за свій злочин. Цілком можливо, що його підставило керівництво банку. Не сумніваючись у якості місцевих судів, О. Генрі втік до Гондурасу, де близько двох років переховувався, заробляючи на життя сумнівними авантюрами і, ймовірно, справжніми злочинами на кшталт грабіжок. Тим не менше, усвідомлюючи, що термін давності на його розтрату ще не минув, майбутній літератор таки повернувся до США. Так вчинити його примусила смертельна хвороба обожнюваної дружини. Судові виконавці терпляче почекали, доки нещасна Атоль померла, і навіть крокували за її труною з чорними стрічками на рукавах. Для того, аби одразу після похорон заарештувати свою жертву й доправити в суд.  

    Цікаво, що з-за ґрат О. Генрі вийшов уже знаменитістю. У неволі він багато писав, запозичуючи історії з реальних біографій інших в’язнів і зворушуючи товаришів до сліз хепі-ендами та благородними вчинками героїв. Він узагалі вмів добирати влучні слова, вміщувати в коротких фразах глибинний зміст, життєву мудрість й особистий досвід. А ще славився несподіваними розв’язками і вмінням вкласти у 2-3 сторінки сюжет повноцінного роману. Це саме йому належить проникливий афоризм: «Життя – це те, що ми більше за все цінуємо й менше за все бережемо». 

    Загалом, перу О. Генрі належить понад 300 оповідань, об’єднаних у 18 томів. В останні роки життя він користувався просто-таки шаленою популярністю, пишучи по одному оповіданню на тиждень (а інколи й більше) для журналів і газет й отримуючи за кожен твір по 100 доларів. Траплялося, що він одночасно писав закінчення для двох оповідань, а за спиною в нього вже товклися в нетерпінні ілюстратори, що мали оформити маленький шедевр для чергового часопису. Утім, багатства письменник не накопичив: сам зізнавався, що не вміє правильно витрачати гроші. Тому перед смертю був фактично жебраком із купою боргів. До того ж, сильно пиячив (цей спосіб вирішення проблем він, вочевидь, підгледів у батька, який після передчасної смерті дружини спився й скотився на саме дно) й перебував у важкій депресії. Складно в це повірити, знаючи, наскільки світлими, добрими й веселими були його твори. І сьогодні ім’я письменника О. Генрі – синонім дотепного та цікавого оповідання, здатного пережити століття.