Співець мрії й фаталізму Моріс Метерлінк

    160-річний ювілей бельгійського символіста, поета, драматурга та філософа Моріса Метерлінка для більшості сучасних читачів дата не близька. Про його 23 філософські трактати, 5 збірок поезій та близько 30 п’єс сьогодні знають хіба що літературознавці. Однак і зовсім невідомим у нашій країні цього письменника назвати не можна: усе ж таки прекрасну казку «Синій птах» продовжують інсценізувати в театрах. 

    А от на початку ХХ століття його ім’я гриміло по всій Європі. У 1911 році він навіть отримав Нобелівську премію з літератури за свою багату літературну діяльність і видатну поетичну фантазію. Ці самі чесноти принесли йому також титул графа, значний авторитет у мистецьких колах і немалі статки. Загалом, він був досить щасливою людиною: двічі пов’язував своє життя з красивими та відомими актрисами, насолоджувався прийомами й спілкуванням із видатними діячами культури свого часу, мав достатньо нерухомості й фінансових можливостей. 

    Щоправда, не завжди мрії Моріса Метерлінка втілювалися нараз. Клімат у сім’ї його батьків – заможних фламандських юристів – був далеким від ідеального. Батько – холодний і жорстокий нотаріус Полідор Метерлінк – часто фізично карав сина за непослух, не поважав дружину й взагалі не надто цікавився життям родини. Хоча це не завадило йому рішуче висловитися проти бажання сина займатися літературою. Моріс не наважився перечити батькові з його фантазіями про юридичну династію й здобув ступінь доктора права в престижному університеті. Після чого потайки, за мамині кошти, опублікував першу п’єсу й почав чекати на результати, працюючи в юридичній фірмі. Можливо, так би він і залишився невдахою-правником із літературним хобі, бо ж твір його продавався не надто жваво. Але все змінила схвальна рецензія популярного критика Октава Мірбо в паризькій газеті «Фігаро». Літературознавець не просто давав роботі Моріса найвищу оцінку, але й називав її більш прекрасною за твори Шекспіра. Ці оди підштовхнули нашого героя покинути нецікаву йому справу й у професійному порядку взятися за перо. З того часу його літературна кар’єра трохи повільно, але неухильно рушила вгору. 

    Однак п’єси й поезії цього автора радісними назвати складно. Майже всі твори Метерлінка просякнуті смутком, безнадією, фаталізмом й образами смерті. Власне, саме ці депресивні мотиви формують особливий стиль письменника й гармонійно поєднуються із цілою театральною системою, розробленою «під них». Найзнаменитіші драматургічні роботи пана Моріса – «Сліпі», «Сім принцес», «Там, усередині», «Смерть Тентажиля», «Пеллеас та Мелізанда» – це похмурі казки й глибоко символічні історії. Вони показують людей слабкими й безсилими перед суворими життєвими обставинами, примушують ховати емоції глибоко всередині, переносячи дію зі сцени в уяву глядачів та акторів. Не випадково якийсь період автор захоплювався маріонетками й іншими можливостями театру ляльок, вважаючи саме цей вид мистецтва найкращим засобом втілити його ідеї. 

    Утім, «Синього птаха» діти й дорослі полюбили за зовсім інші властивості. Пошук щастя, розуміння душ речей, теми пам’яті, яка єдина тримає на світі давно померлих рідних людей, дитячі мандри, спілкування з тваринами й природою, – усі ці змісти зробили п’єсу надзвичайно колоритною, чарівною та насправді прекрасною. Першим на сцену це феєричне символічне дійство переніс славнозвісний К. Станіславський. Багато в чому й завдяки його режисерському генію театральна публіка роздивилася та оцінила казковий шедевр.