Романтик моря й кіномитець Юрій Яновський

     Із цим українським прозаїком, поетом, драматургом, ніжним неоромантиком пов’язано чимало цікавих фактів. За деякими відомостями, Юрій Яновський мав деякий кровний зв’язок з іншим класиком літератури – Миколою Гоголем. Рід Яновських козацький, сягає XVI ст. та нібито має спільне походження з дворянським родом Гоголів-Яновських: Опанас Гоголь-Яновський (дід Миколи Гоголя) був старшим братом Кирила Яновського – прапрапрадіда Юрія Яновського. Також біографи розповідають, що Юрій Яновський мав слабке здоров’я й ще в юності переніс 6 складних операцій. Незабаром після 30 вже посивів. І зі своєю дружиною – акторкою «Березолю» й низки інших українських театрів Тамарою Жевченко-Яновською – до кінця життя був на «ви». Та звісно, найцікавіше в цій людині – його творчість, що мала багато злетів, доки не перетворилася на радянську кон’юнктуру...

    Народився Юрій Іванович на Кіровоградщині в с. Нечаївка 120 років тому. Щоправда, за життя Юрій Яновський вказував, що народився в м. Єлисаветграді (нині – Кропивницький) у родині службовця. Насправді там він жив у підлітковому віці, адже з 1917р. батько працював у цьому місті на заводі сільськогосподарських машин. Родина не могла похвалитися статками, мала дев’ятьох дітей. Тож юність Юрія Івановича була позначена тяжкою роботою й відвертою нуждою. Тим не менш, він прагнув знань, навчався в Єлисаветградському реальному училищі, механічному технікумі й на перших двох курсах у Київському політехнічному інституті. До речі, разом із майбутнім конструктором ракет Сергієм Корольовим. 

    Утім, інженером Яновський так і не став. Він швидко захопився літературною творчістю: брав участь у літературній студії інституту, входив у театральні кола столиці, допомагав акторам і режисерам театру-студії імені Г. Михайличенка у створенні низки вистав. Тоді ж опублікував свої перші вірші «Море» (російською мовою під псевдонімом Ней) та «Дзвін» (українською за власним прізвищем), дванадцять нарисів і дві рецензії, підписані псевдонімом Юр. Юрченко, у виданні «Більшовик». Надалі він віддавав перевагу прозі й драматургії, хоча деякі поетичні експерименти й продовжував до кінця життя. 

    Яскравий талант, хист до літератури й кінематографу не можна було не помітити. Яновському не виповнилося й 24 роки, коли він став художнім редактором Одеської кінофабрики – значне досягнення для такої молодої людини, ще й без фахової освіти. Згодом він почав писати сценарії («Гамбург», «Фата морґана», «Серця двох»), долучався до монтажу кінострічок і написання анотацій до них. Створив два нариси про режисера О. Довженка («Історія майстра» й відгук-есе про фільм «Звенигора»). Про майстрів кіно опублікував книжку нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря». 

    Цікаво, що з О. Довженком він доволі близько товаришував. Не дивно, що саме цей геній українського кіно став прототипом одного з головних героїв першого роману Юрія Яновського «Майстер корабля». Цей твір деякі літературознавці вважають найкращим у творчості письменника. Відзначають хороший стиль, глибокі роздуми про сенс життя й мистецтво, мрійливі описи моря, захоплення молодими й талановитими сучасниками – В. Кричевським, П. Нечесою та Ітою Пензо (харизматична балерина й акторка, що стала прообразом фатальної Тайях). 

    Та сюжети для прозових шедеврів не обмежувалися декораціями Одеської кіностудії та морем. Юрій Яновський активно шукав свої теми, відгукуючись на різні аспекти життя. Він у різний час належав до письменницьких об’єднань – «Комункульту», «Жовтня», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронту». Для його ж літературної кар’єри чимало зробив лідер українських футуристів Михайль Семенко. Кажуть, за складом характеру Юрій Яновський був мрійливим і дуже делікатним. Та це не завадило йому працювати військовим кореспондентом під час Другої світової війни й навіть висвітлювати гучний Нюрнберзький процес. 

    Однак ще до цього, на початку 30-х років, із романом «Чотири шаблі» в Яновського почалися проблеми. Головні герої твору – ватажки партизанської армії, які намагаються виправити помилки своїх пращурів і здобути таку бажану й омріяну свободу для своєї Батьківщини. Цензори вибухнули критикою та заборонили роман майже на пів століття. 

    Не менш драматична доля спіткала написаний у 1947-му році твір «Жива вода». Критики буквально не залишили від роману каменя на камені, цензори внесли понад 200 правок. Від першого задуму майже нічого не лишилося. Юрій Яновський так і говорив: «Поховали «Живу воду» метрів на десять під землю». Сучасний письменник й есеїст Степан Процюк у своєму відео «Юрій Яновський: нереалізований талант» розповідає, що роман найбільше громив Микола Бажан – щирий друг молодості. Після смерті Юрія Івановича Микола Платонович, нібито, навіть приходив неодноразово на могилу до колишнього приятеля й просив пробачення...

    Радянська влада мала свої методи тиску на непокірних митців. Щоб Юрій Іванович швидше редагував своє писання, його виключили з письменницьких об’єднань, які приносили професійним майстрам пера непогані дивіденди. Безгрошів’я змусило письменника продавати книжки, щоб не вмерти з голоду. Зрештою, «Живу воду» автор таки переробив, перетворивши на значно слабший варіант за назвою «Мир». 

    Переслідування зламали митця. Він взявся хвалити радянську владу, видав соцреалістичну збірку «Київські оповідання», за яку навіть здобув Сталінську премію. Пробував писати приємні владі п’єси. Однак слабке здоров’я, внутрішній конфлікт, розчарування в людях і тиск влади зробили свою чорну справу: у 51 рік серце письменника не витримало...