Рекордно плідний автор і герой анекдотів Олександр Дюма

    Не про кожного письменника можна сказати, що його твори цілком відповідають його біографії. Ювіляр 24 липня (220 років від дня народження) – якраз той випадок. Знайомтеся: життєлюбний, запальний, пристрасний і талановитий Олександр Дюма. Він – чи не найвідоміший французький письменник у світі. «Три мушкетери» з-під його пера б’ють усі рекорди з екранізацій. Та й решта близько 500 (!) творів читаються й перевидаються з незмінним успіхом уже майже два століття. 

    А ще Дюма був героєм нескінченних анекдотів свого часу, невиправним гульвісою (мав чотирьох дітей від різних жінок і найвідомішого серед них – Олександра Дюма-сина – визнав лише через сім років після його появи на світ), щедрим господарем (затівав удома бенкети ледь не щодня), блискучим кухарем. Брав активну участь у політичному житті Батьківщині, заробляв величезні гонорари й тут-таки встрявав у непідйомні борги, засновував власні театри й будував розкішні палаци, подорожував, після мандрівки до Російської імперії навіть відкрив у Парижі… шашличну. Його власні пригоди й вигадки самі по собі варті не одного роману. 

    У дитинстві Олександр Дюма точно знав, що таке бідність і кпини однолітків. Справа в тому, що хлопець не випадково був таким смаглявим і кучерявим: його бабуся за батьковою лінією мала афро-карибське походження й була рабинею на Гаїті. Батько майбутнього письменника, відповідно, був мулатом, першим, хто з такою зовнішністю й походженням здобув чин генерала в армії Наполеона. Але, розсварившись з імператором, генерал втрапив у полон, звідки повернувся безнадійно хворим і скаліченим, від чого швидко помер. А злопам’ятний воєначальник позбавив родину колишнього улюбленця пенсії… Так і сталося, що наш герой не мав можливості здобути нормальну освіту, потерпав від насмішок через власну зовнішність і єдине, чого зміг навчитися в юні роки, – писати красивим каліграфічним почерком. 

    Утім, це не завадило Олександрові Дюма ще замолоду здобути славу. Публіка беззаперечно визнала його вже за перші сценарії до модних театральних вистав, що їх у себе поставили в самому Комеді Франсез. Гостросюжетні історії, сповнені інтриг, любовних пригод, романтичних вигадок про минуле користувалися такою популярністю, що саме ім’я автора на афіші було гарантією багатомісячного аншлагу. Швидко охолонувши до сцени, Дюма взявся за прозову форму й почав творити для газет (тоді публіка дуже любила читати романи з продовженням – по главі в кожному новому числі видання). За чутками, саме в цій царині літератор зазнайомився з обдарованим початківцем Огюстом Маке, чий роман «Шевальє д’Арманталь» взявся доопрацьовувати. Коли справа дійшла до публікації, видавці відмовилися вказувати авторство двох осіб, аргументувавши це тим, що Маке ніхто не знає, на відміну від загального улюбленця Дюма. Задовольнившись великими відступними (за чутками – близько 8 тис. франків), Маке відмовився від права на твір, і Дюма став вважатися його єдиним автором. 

    Надалі плідна співпраця продовжилася. За даними деяких дослідників, саме в тандемі Дюма – Маке були створені славнозвісні «Три мушкетери», «Граф Монте-Крісто», «Королева Марго» й кілька інших найвідоміших історично-пригодницьких творів. Так це чи ні, зараз важко сказати. Відомо, що пізніше нерозлучні товариші й колеги розсварилися, й Огюст навіть звертався до суду, намагаючись відстояти своє право на авторство бестселерів. Та це йому не вдалося. Можливо, через це або через неймовірну плідність Олександра Дюма (навіть враховуючи його трудоголізм і працю по 14-16 годин на добу, важко уявити, що він самотужки створив пів тисячі творів за не таке вже й довге життя) з’явилися чутки про цілий концерн «літературних негрів», що в поті чола трудяться під іменем гіперпопулярного автора. Хтозна, наскільки це правда. Але й сьогодні книги цього геніального француза захоплюють і цікавлять читачів, незалежно від віку й статі.