Слов’янофіл і видатний український історик Микола Костомаров

 

     205 років минає 16 травня від дня народження видатного українського історика, етнографа, письменника, перекладача й громадського діяча Миколи Костомарова. Людини, яку характеризують як поміркованого слов’янофіла й, водночас, запеклого українського патріота (та «сепаратиста», як називали його в Російській імперії). Одного із засновників Кирило-Мефодіївського братства, товариша Тараса Шевченка, особистості з насиченою особистими трагедіями й, водночас, багатою на події біографією.

    Почати хоча б із того, що від народження Микола Іванович був... кріпаком власного батька, досить жорстокого воронезького поміщика Івана Костомарова. Біда полягала в статусі матері Миколи Тетяни Мельникової, української селянки й кріпачки, з якою Іван Костомаров узяв шлюб уже після народження сина. До своєї смерті Іван, убитий власними кріпаками, так і не встиг офіційно визнати сина (хоча тому на момент смерті батька було вже 11 років). Якби вдова не прийняла доволі невигідної пропозиції родичів покійного Ровнєвих, Микола б перейшов би в їхню власність...

    Таких, як Микола Костомаров, у наш час називають «дітьми індиго». Він мав чимало талантів, великий хист до навчання. На щастя, мати це розуміла й зробила все можливе, аби він здобув хороше навчання, спочатку в Московському пансіоні, потім у Воронезькій гімназії, а далі – на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Захоплення античністю, давніми мовами, історією та національним фольклором визначили подальшу долю талановитого чоловіка.

    Микола Костомаров щиро зацікавився народними переказами, досліджував побут селян, намагаючись на цій основі вибудувати достовірну історію минувщини. Особливо подобалось йому вивчати Острогозький козацький слобідський полк, який зник зі скасуванням козаччини й переходом Воронезької губернії до Росії. Серед інших тем, до яких упродовж життя охоче долучався історик, була Берестейська унія, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа й інші козацькі гетьмани. Власне, унія стала першою темою його кандидатської дисертації, Микола Іванович навіть встиг видати її книгою невеликим накладом. Однак російська церква була категорично проти визнання уніатів і взагалі дослідження цих питань, тож незабаром автора змусили обрати іншу тему дисертації, а вже видану роботу... спалити.

    Надалі Костомаров ще не раз сильно дратував сучасників. Наприклад, стверджував, що перші правителі Київської Русі походять зовсім не від норманів, а від населення Жемайтії в Литві. Також науковець досліджував останні роки існування Речі Посполитої, історію російських розкольників і Степана Разіна, розвінчував міф про Івана Сусаніна й подав украй негативну характеристику Івана IV («Грозного»), назвавши його боягузом. Він був твердо переконаний, що українці й московити – то два дуже відмінні народи. І якщо у світі колись запанує воля, то вона зросте на традиціях українських козаків, росіяни ж можуть нав’язати світу лише поневолення, за зразком Московської держави.

    Критика кріпацтва й подібні погляди, звісно, не віщували сміливцеві нічого хорошого. Особливо небезпечною для тих часів вважалася шалена популярність Костомарова як лектора серед студентства. І, звісно, той факт, що Костомаров був одним із засновників Кирило-Мефодіївського братства. Ще й брав безпосередню участь в укладенні програмних документів – «Книги буття українського народу» й «Статуту Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія». Микола Іванович якраз готувався до весілля зі своєю студенткою Аліною Крагельською, коли братство, за доносом, було заарештоване й усі його учасники ув’язнені. Костомарова відправили в Петропавлівську фортецю (згодом – на заслання в Саратовську губернію). Переконаний, що він тепер людина пропаща, Микола Іванович розірвав з Аліною стосунки. Цей вчинок абсолютно влаштовував і батьків дівчини, які не хотіли, щоб вона зв’язала життя з арештантом. Тож Аліна вийшла заміж за іншого. У тому шлюбі вона прожила 19 років і мала трьох дітей. Однак це не кінець любовної історії! Майже за 30 років по тому, коли чоловік Аліни вже помер, вона знову зустрілася з Миколою Костомаровим. Позаяк їхня любов не згасла, вони таки одружилися й були разом іще 10 років.

    У скарбницю національної культури Микола Костомаров ввійшов також як поет-романтик і прозаїк. Він одним із перших в українській поезії запровадив гекзаметр (вірш «Эллада») та елегійний дистих (вірш «Нічна розмова»), п’ятистопний ямб. Писав віршові збірки «Украинские баллады», «Вітка» (1840), історичні п’єси. Дуже відомі його історичні трагедії «Сава Чалий» і «Переяславська ніч». Вистачає також повістей і літературних казок, створених на основі народних переказів, пісень і легенд. Прикметно, що навіть свої публікації на теми історії Костомаров намагався зробити максимально художніми, тож читаються вони нерідко як пригодницькі романи. Також він переклав частину «Краледворського рукопису», окремі твори Дж. Байрона, В. Шекспіра (пісня Дездемони з трагедії «Отелло»), з чеської («Ягода», «Рожа») і польської («Панич і дівчина») народної поезії.

    Більше про життя, роботу й погляди Миколи Костомарова пропонуємо дізнатися зі статті на сайті Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки (у Рівненській гімназії він, до речі, замолоду якийсь час викладав, паралельно збираючи матеріал з історії України). А також із пізнавального фільму UATV Channel серії «Пишемо історію» й тематичного випуску програми «Велич особистости» з Іриною Фаріон.