Багатогранний митець Костянтин Паустовський

 

     31 травня всі прихильники Костянтина Паустовського святкують 130-ий ювілей від дня його народження. У якийсь період він був найбільш читаним у Радянському Союзі письменником. Зібрання його творів мала в домашній бібліотеці чи не кожна інтелігентна родина. Тим не менше, про політику й «вождя народів» на сторінках його книг нічого немає. Так само, як ви не знайдете там і райдужних замальовок соціалістичної дійсності. Костянтин Георгійович цікавився насамперед навколишнім світом з його пейзажами, життям тварин та дослідженнями природи творчості. Утім, не бракує в його доробку й гостросюжетних романів та повістей. Значна їх частка припадає на автобіографічний шеститомник «Повість про життя». Воно й не дивно: біографія літератора пістрява й надзвичайно багата на події. 

    Почнемо з того, що, як і чимало його сучасників, Паустовський пережив обидві світові війни й кілька революцій. Після Жовтневого перевороту навіть воював у лавах Сердюцького полку гетьмана Скоропадського під Пущею-Водицею. Додайте до цього притаманне чоловікові фантазерство (риса, успадкована від батька – простого залізничника), тяжіння до мандрівок і кочового життя, переконаність у тому, що письменником можна стати, лише маючи за плечима багатий досвід… Тож далеко не всі пригоди Костянтина Георгійовича пояснюються суспільними потрясіннями. 

    Багато років він прожив у Києві – разом із родиною, голова якої походив від запорозьких козаків. Прадід Костянтина, Григорій Паустовський-Сагайдачний, після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році поселився в селі Городище біля Білої Церкви, згодом отримав дворянство й прийняв католицтво. Українські корені мала й мати письменника Марія Григорівна, що походила з православного українського шляхетського роду Височанських. Навчався Костянтин у Київській класичній гімназії, про викладачів гуманітарних наук якої ходили легенди, й у Київському університеті на історико-природничому факультеті (за кілька років наш герой перевівся до Московського університету вже на юридичне відділення). У дитинстві майбутній митець нерідко відпочивав у нашому місті, де жила одна з материних сестер, Єфросинія Григорівна, на ті часи начальниця жіночої гімназії в Черкасах. Про цей період він згодом писав: «Городище та Черкаси – свята, а гімназія – будні». Багато подій подальшого життя Костянтина Паустовського пов’язані також з Одесою. 

    Такі необхідні для письменницької професії враження він здобував, постійно змінюючи роботу. За життя він встиг попрацювати репетитором, вагоноводом трамвая й на санітарному поїзді в тилу в роки Першої світової війни, на металургійному заводі в Брянську, котельному заводі в Таганрозі, рибальській артелі на Азовському морі, воєнним кореспондентом у роки Другої світової війни. Країн з їхніми особливими звичаями він також побачив немало. Паустовський встигнув відвідати держави й землі Кавказу, Францію, Італію, Чехословаччину, Грецію, Швецію, Туреччину. Підсумком більшості таких візитів стали численні мандрівні замальовки. Велике значення він надавав також спілкуванню із цікавими людьми й дослідженню їхніх життєписів. У творчості майстра знайшлося місце кільком біографіям сучасників і кумирів Костянтина Георгійовича – Горького, Олеші, Пришвіна, Гріна, Чехова, Блока, Мопассана, Буніна, Гюго та інших. 

    Є в історії життя цього незвичайного чоловіка й зовсім сенсаційні факти. Скажімо, під час концерту знаменитої актриси Марлен Дітріх у Росії голлівудська діва стала перед Паустовським на коліна й цілувала йому руки – настільки жінка була захоплена його творчістю. Кажуть, що в середині 60-х років йому ледве не дали Нобелівську премію з літератури. Та щось там не склалося. Чи то радянська влада наполягла на тому, щоб приз віддали «партійно надійному» Михайлові Шолохову, чи просто комітет премії вище оцінив роботи іншого літературного генія.