Художник слова й батько знаних літераторів Михайло Стельмах

    Зустрічайте ювіляра 24 травня – прозаїка, поета, драматурга, фольклориста Михайла Стельмаха. У 2022-му виповнюється 110 років від дня його народження. Батько знаних літераторів (у тому числі славнозвісного дитячого письменника Ярослава Стельмаха), лауреат численних державних премій, він став беззаперечним радянським класиком, виразним представником соціалістичного реалізму, книги якого й досі не припадають пилюкою в бібліотечних фондах. Твори Михайла Панасовича діти вивчають за шкільною програмою, а літературознавці тільки починають аналізувати з нових ідеологічних позицій. 

    Його життя не дивує карколомними поворотами чи аж надто драматичними колізіями. Хоча й у цій біографії можна знайти чимало цікавого. Народився майбутній майстер пера на Вінниччині в маленькому селі Дяківці в простій родині трударів. Усі, хто знав його замолоду, дивувалися вмінню пана Михайла поєднувати постійну роботу над собою з важкою фізичною працею та особистими захопленнями. Він щиро любив і поважав діло хліборобів, сам активно працював у полі, паралельно навчаючись у Вінницькому педагогічному інституті й марячи вчителюванням. Коли ж розпочав роботу з дітьми, чимало часу присвячував збиранню народних пісень (і не лише текстів, а й нот), казок, бувальщин, легенд, діалектизмів і замальовкам про екзотичний для нього побут співгромадян з інших куточків України. Пройшов Другу світову війну, а коли був тяжко поранений, боровся за право продовжити свою участь у кривавому дійстві, тож статус вояка поміняв на роботу воєнного кореспондента. І, звісно ж, захоплювався літературою.

    Його перші вірші підтримали Андрій Малишко й Максим Рильський, але в поезії Михайлові Панасовичу було дещо тіснувато. Його душа прагнула епічного розмаху, тож невдовзі після ліричного й журналістського дебютів, він взявся до написання історичної прози. Сьогодні дослідники його творчості кажуть, що Стельмах був чи не першим письменником, хто в українській літературі почав говорити про голодомор 1932 – 1933 років (сталося це у творі «Гуси-лебеді летять»). У «Чотирьох бродах», «Правді і кривді» він описував деякі складнощі життя селян у часи радянської влади з важкою добою доносів і постійного страху в роки сталінських репресій; людей, чиї долі були понівечені жахливими таборами. В одній з найвідоміших книг «Кров людськая не водиця», за яку письменник був відзначений Ленінською премією, Михайло Панасович не хвалить героїку більшовицької революції, а описує весь її біль і жах. Якийсь час ходили чутки, що Михайло Стельмах був безпосередньо залучений до діяльності ОУН-УПА й навіть якийсь час був їхнім зв’язківцем (не випадково він так деталізовано описував діяльність націоналістичного українського підпілля). Утім, ця інформація не доведена й ще чекає на дослідників. 

    Однак не можна сказати, що творчість цього автора була відверто антирадянською. Він не уникнув доносів у слідчі органи, ставав мішенню для критики й цензури. Казали, що раз за ним приїжджав навіть «чорний воронок» (прикметно, що в ту ніч чоловік пішов прогулятися й заблукав, а хазяйка кімнати сказала слідчим, що її гість з’їхав і більше не повернеться). Однак книги письменника все одно так чи інакше відповідали «політиці партії» й стали виразним зразком єдиного «законного» тоді літературного напрямку. Сьогодні ж вони знаходять своїх читачів завдяки тому факту, що насправді добре написані й достовірно зображують життя та характери людей тієї епохи, яка вже давно минула.