Ексцентричний голос українського жіноцтва Ірина Вільде

    5 травня 115 років тому свій перший погляд на світ зробила Дарина Дмитрівна Макогон – у майбутньому видатна українська письменниця, лауреат Шевченківської премії, палка патріотка Ірина Вільде. Попри досить непримиренний характер, однозначну національну позицію й активні клопотання про долю літераторів-дисидентів, ця жінка змогла не просто уникнути переслідувань радянської влади, а й досягнути неабиякого соціального становища й авторитету. Її книги регулярно нагороджувалися (незважаючи на звинувачення колег у безідейності), інсценувалися в театрах, а зараз потрапляють у списки незаслужено забутих і надзвичайно вартісних робіт. Свою працю Ірина Вільде адресувала як дорослим, так і підліткам, відмовляючись вирішувати на сторінках глобальні проблеми й піднімати державотворчі питання. Натомість вона говорила про людське серце, прагнення жіноцтва до любові й сім’ї, про маленькі долі на тлі великих недружніх подій.

    Кажуть, що в побуті письменниця була дивакувата, ба навіть ексцентрична. Писати вона любила… лежачи просто на підлозі, серед переплутаних аркушів рукопису. Обожнювала дружні посиденьки, тому нерідко організовувала для друзів бали-маскаради й бродіння по вулицях із гарбузом зі свічкою всередині та вирізаною на ньому страхітливою фізіономією. Її молодший син захоплювався хімією й мріяв створити… пластикову вибухівку, тож любляча мати обладнала для «кровинки» просто в підвалі свого будинку лабораторію (що було, прямо скажемо, не дуже безпечно для решти пожильців). 

    Цей же син став у подальшому джерелом постійного стресу для матері: його неодноразово заарештовували (якийсь час він навіть ділив камеру з В’ячеславом Чорноволом) й переслідували. Вільде ж намагалася порятувати й визволити Максима, застосовуючи всі свої зв’язки. А зв’язків цих, до слова, у жінки було немало: не даремно в другому шлюбі її чоловіком був військовий інженер і полковник КДБ Іван Дроб’язко (першого чоловіка гестапо розстріляло за антинімецьку діяльність в роки окупації). Та й сама вона була не останньою людиною у Львові: очолювала обласну організацію Спілки письменників України, працювала спецкором у газеті «Правда України», а до того встигла побувати депутатом Верховної Ради УРСР 2-го скликання. Цікаво, що старший син майстрині пера Ярема став сходознавцем і так полюбив східну поезію та філософію, що прийняв іслам. 

    Та як би Ірина Вільде не прожила своє життя, в історію вітчизняної літератури вона увійшла насамперед як автор чудових творів: роману «Повнолітні діти», що виріс із трилогії «Метелики на шпильках», та епічної історії про долю галицького жіноцтва в буремні роки першої половини ХХ століття «Сестри Річинські». Її поважали сучасники й відкривають для себе нові покоління читачів. А повагу культурної спільноти до її таланту засвідчують не тільки літературні премії, а й той факт, що Ірину Вільде ЮНЕСКО зараховує до числа знаменитих людей ХХ століття.