Принциповий класик дитячої літератури Корній Чуковський

    31 березня відзначаємо 140-річчя від дня народження «патріарха дитячої літератури» Корнія Івановича Чуковського. Насправді в історію письменства він увійшов під псевдонімом. При народженні його назвали Миколою Васильовичем Корнєйчуковим. Оскільки він був незаконною дитиною полтавської селянки Катерини (за чутками – від багатого одесита на ім’я Еммануїл, у домі якого жінка працювала служницею), по батькові отримав на честь священника, що його охрестив. За традиціями того часу. Однак і це – не встановлений факт, оскільки є дані, що в документах його по батькові різнилося. Сам письменник не любив про це говорити. Хай там як, але вже перші статті в одеській газеті (до міста коло моря він із матір’ю і сестрою переїхав із Санкт-Петербурга) він підписував іменем Корнія Чуковського. А зі встановленням радянської влади змінив паспортні дані офіційно.

    Біографи письменника завжди зазначають, що свою славу він здобув виключно завдяки працелюбству й фанатичній пристрасті до знань. Умов для якісної освіти в нього не було, навіть із гімназії Корнія Чуковського вигнали через «низьке походження» й брак коштів. Англійську, яка пізніше знадобилася йому в перекладацькій діяльності й виконанні обов’язків спеціального кореспондента вітчизняних видань у Лондоні, чоловік опанував самостійно. Підробляючи помічником маляра, він назбирав трохи коштів і купив собі самовчитель у моряка в порту… На жаль, через брак вчителя й відсутність у Чуковського розвинутого музичного слуху проблеми в іноземній вимові лишалися в нього до кінця життя. А носії мови розуміли його не завжди – цього чоловік дуже соромився.

    Сьогодні його пам’ятають насамперед завдяки прекрасним дитячим віршам і казкам про Муху-Цокотуху, Тарганиська, доктора Айболить і Бармалея, Мийдодіра та ін. Коли твори з’явилися на світ, у радянських владних колах почалася справжня війна проти стиля письменника. Існував навіть термін «чуковщина», яким називали порожні й легковажні дитячі книжки без ідейного навантаження, вважаючи подібну літературу шкідливою для радянських малюків. Це, утім, зовсім не заважало читачам обожнювати його веселі й повчальні казки, зводити пам’ятники персонажам, інсценізувати історії й надсилати авторові захоплені листи.

    Однак творчість Корнія Чуковського не обмежується самими лише казками. Він продукував величезну кількість літературознавчих статей і у якийсь період вважався дуже авторитетним критиком. Ще Чуковський перекладав Марка Твена, Кіплінга, Конан Дойла й інших знаменитих англійськомовних митців (тепер ці інтерпретації вважаються класичними) й видавав роботи з практики перекладу. Сам про себе він казав: «Я працював в усіх літературних жанрах, крім жанру доносів».

    До речі, у цій цитаті якнайкраще розкривається й моральна позиція генія. Він не боявся підтримувати колег «по цеху», перший привітав Пастернака з Нобелівською премією (інші письменники боялися це робити), захищав Зощенка від масового цькування, підтримував опального Солженіцина, приймав на своїй дачі репресованих людей, що поверталися зі сталінських таборів. А декого навіть порятував від заслання, невтомно оббиваючи пороги владних кабінетів і клопочучись про пом’якшення вироків арештованим. Як він сам уникнув долі репресованих, досі невідомо. Навпаки, попри активну життєву позицію й часту незгоду з «лінією партії», Корній Чуковський був нагороджений численними орденами й відзнаками. А в 1960-х роках навіть отримав звання почесного доктора літератури Оксфордського університету у Великобританії.