Автор ведмежати «з тирсою в голові» Алан Мілн

     140 років виповнюється 18 січня від дня народження англійського письменника Алана Александра Мілна. Літературний батько найулюбленішого всіма дітьми світу милого ведмежати «з тирсою в голові» – Вінні Пуха – за своє життя написав чимало фейлетонів, есе, п’єс для дорослих, але в історію красного письменства увійшов як автор одного персонажа. І це немало ображало й гнітило його. 

    Вінні Пух із тих книжкових героїв, які відсувають свого автора навіть не на другий, а на якийсь десятий план, нівелюють всі його досягнення, що були до й після, підпорядковують собі усе його життя. Почалося все з того, що єдиному синові Алана Мілна Кристоферу Робіну подарували плюшевого ведмедя. Свого кошлатого улюбленця хлопчик назвав на честь ведмедиці Вінніпег, яка бавила дітей у Лондонському зоопарку. Тварину порятували канадські військові ветеринари й перед тим, як довезти її до безпечного звіринцю, чимало пережили в окопах. Зате ведмедиця настільки прив’язалася до людей, що дозволяла Кристоферові поїти її молочним коктейлем просто в клітці. Коли хлопець виріс, він навіть спорудив для своєї дитячої подруги пам’ятник. 

     А що ж Вінні Пух? Про цього ведмедика казки малюкові почала розповідати мати. Алан же просто записував за нею. Невдовзі він почав і сам вигадувати, додаючи нових персонажів (інші іграшки Кристофера – Поросятко, Кролика, віслюка Іа тощо), і, зрештою, опублікував дві книжки «Вінні Пух» і «Дім на Пуховому узліссі». Цим казкам передували ще збірки віршів і казок «Коли ми були дуже юні» й «Тепер нам уже шість», що завоювали авторові повагу дитячого читача. На той час Алан Мілн уже був іменитим літератором. Він учився в самого Герберта Велса, регулярно писав статті до сатиричного часопису «Панч», мав репутацію плідного й успішного драматурга. 

    Писав він і детективи (наприклад, «Таємниця червоного будинку»), й автобіографічні історії. Та всю його репутацію підкорив собі Пух… Публіка не хотіла сприймати жодних дорослих романів (тоді як сам Алан вважав себе якраз дорослим письменником), критики в кожній рецензії порівнювали нові твори з найвідомішою Мілновою казкою, ще й дозволяли собі чимало єхидних шпильок. Відобразилася казка й на житті Кристофера Робіна, він на все життя лишився для оточення 6-річним хлопчиком, мешканцем казкового лісу. Дійшло до того, що хлопець відмовлявся від батькових прибутків і намагався заробляти на життя книжковою крамницею, аби тільки не залежати від Пуха. Щоправда, онука Мілна не погребувала славою діда й заробила на авторських правах уже понад 40 млн доларів.

    Сьогодні іграшки, що стали прототипами героїв улюбленої дитячої казки, зберігаються в Нью-Йоркській публічній бібліотеці, що страшенно сердить англійців (вони вважають плюшевих тварин своїм національним надбанням). Марки 18 країн прикрашає зображення Вінні Пуха. Його пригоди екранізовані студією Волта Діснея (після канонічної історії сценаристи компанії почали вигадувати нові пригоди, що родина письменника сприйняла вкрай негативно). 

    Цікаво, що плюшеве ведмежа суттєво вплинуло ще на одну кар’єру – ілюстратора Ернеста Шепарда, колишнього колеги Алана Мілна за журналом «Панч» і його армійського побратима в роки Першої світової війни. Шалена популярність героя затьмарила всі інші його роботи. Але як міркував про це Шепард, ми навряд чи з’ясуємо. Хіба що пригадаємо цитату з книжки про Пуха: «А що подумав із цього приводу Кролик, ніхто так і не дізнався, тому що Кролик був дуже вихований»… 

    Ще раз пригадати пригоди ведмежати й оцінити дар Мілна пропонуємо за допомогою ось такого кумедного тесту «Хто ви з «Вінні Пуха»?»: http://www.aif.ru/dosug/1846524