Похмурий мізантроп із душею романтика Гюстав Флобер

    200 років від дня народження письменника Гюстава Флобера виповнилося цьогоріч 12 грудня. У свідомості більшості шанувальників класики ця постать асоціюється виключно з романом «Мадам Боварі» (решта читачів, якщо вони, звісно, не французи, сьогодні не відразу й згадає, хто ж він такий). Звісно, це не справедливо: ретельна праця цього митця над своїми нечисленними творами, точність деталей, правдоподібність сюжетів й описів, не можуть не вражати. За свій внесок у європейську літературу ХІХ ст. він давно визнаний генієм. З іншого боку, від творів Флобера віє цинізмом, песимізмом, натуралістичністю, там важко знайти позитивних персонажів, яких хотілося б наслідувати. Тож чи варто дивуватися, що до переліків «легких» і масових його писання так і не ввійшли?..

     Життя Гюстава Флобера не вражає різкими поворотами й видатними досягненнями в чомусь, крім красного письменства. Народжений у родині лікаря після смерті кількох братів і сестер, Гюстав не міг похвалитися безтурботним дитинством. Його перші роки проходили в атмосфері темної провінційної лікарні. Хтозна, можливо, бажання прикрасити похмурі будні й підштовхнуло 8-річного хлопчика взятися за перо. Уже в 13 років, під час навчання в ліцеї м. Руана, обдарований підліток започаткував разом із другом Ернестом Шевальє (пізніше – значущим політиком) власну рукописну газету. Там і відбулися його перші публікації. 

    Навчання на юриста відразу не припало Гюставу до смаку. Він урізноманітнював його подорожами до Піренеїв і Корсики. Коли ж батько помер, лишивши молодшому Флоберові чималий статок, Гюстав і зовсім закинув правознавство. Він вирішив жити у власне задоволення й віддати всі сили літературі. Заради справедливості, варто зазначити, що в написання творів він таки дійсно вкладав дуже багато часу й сил. В одному з листів він навіть жалівся подрузі, письменниці Жорж Санд, що по кілька тижнів пише один абзац і ніяк не може досягти потрібного результату. Заради правдоподібного опису локації, письменник без вагань вирушав в інший куточок Франції й жив там по кілька місяців. Якщо ж місце дії було плодом уяви, Флобер спеціально їздив різними містами й селами, вишукуючи щось схоже на побачене в уяві. Те саме стосувалося й інших деталей роботи. Скажімо, аби написати «Саламбо» – історичний роман про Лівійську війну в Карфагені, наш герой прочитав понад 100 досліджень істориків й археологів та особисто їздив до Тунісу, спілкуючись із місцевими жителями й вивчаючи контекст. 

    Унікальним випадком є історія з твором «Виховання почуттів» (в іншому перекладі – «Сентиментальне виховання»). Насправді це 2 абсолютно різні за сюжетом, персонажами й загальним змістом твори під однією назвою, просто написані з різницею у 20 років. До другого, сатиричного соціально-психологічного роману 1860-х увійшла дуже особиста історія Флобера з нерозділеною пристрастю до заміжньої жінки Елізи Шлезінгер і загальні думки про людей, чиє життя не відповідає їхнім юнацьким мріям і прагненням. Перший же роман узагалі був «спробою пера» 1840-х і за життя автора не з’являвся в друці. 

    Магнум опус Флобера – вже згадана «Мадам Боварі» – викликала своєю появою справжній скандал. Історію молодої провінційної жінки, що зраджувала по вуха закоханого чоловіка й витратила на коханців увесь родинний статок, звинуватили у вульгарності й аморальності. Виклик громадській думці був настільки гострим, що справа проти Флобера, його видавця й типографії навіть розбиралася в суді. Однак роман, зрештою, не заборонили. Цікаво, що до критики Гюставу здебільшого було байдуже. Про «Мадам Боварі» він говорив, що думку автора в найкращому випадку зрозуміють 20 освічених сучасників, а яке йому діло до решти?.. Так само легко письменник пережив прохолодне сприйняття другого «Виховання почуттів». 

    Глибока огида до провінції, людства й самого життя в цього письменника вражає. Він так і не був одружений (попри серйозні стосунки з поетесою Луїзою Коле), і сама думка про дітей була йому огидна – він не хотів прирікати майбутнє чадо «на всю ганьбу існування». Про людей загалом у нього є така цитата: «Бути дурнем, егоїстом і мати міцне здоров’я – ось три умови, необхідні для того, аби бути щасливим. Але якщо першої з них бракує, то решта не мають значення». Ким-ким, а дурнем Флобер точно не був... Та й хороше здоров’я – це не про нього, більшу частину життя він страждав на епілепсію. 

    Утім, схильність до грубого реалізму в письмі й похмурих мізантропічних настроїв у житті не заважали Гюставові завести численних друзів літераторів. Він підтримував стосунки з Емілем Золя, братами Гонкурами, Альфонсом Доде, Гі де Мопассаном та іншими видатними письменниками свого часу. Його творчість, як й особистість у цілому, частково сформувала тогочасну французьку літературу й сильно вплинула на наступні покоління митців.