Дорота Касьянович «Привіт, вовки!»

 

    Чомусь батьки у книжках польських авторів нерідко дуже неприємні особи. Вони зациклені на власних проблемах, з головою поглинені роботою й зовсім не цікавляться внутрішнім життям своїх дітей. Такими є й батько та мама 11-річного Філіпа з повісті «Привіт, вовки!». Коли самотність хлопчика стає геть нестерпною, коли між батьками триває чергова гучна сварка або, ще гірше, багатотижневе мовчання, до Філіпа приходять Ету й Зо. Чи то мавпочки, чи то сурикати. А точніше – химерні мурини, здатні стати завбільшки з кімнату й огорнути собою змучену дитину у звуконепроникний, але затишний кокон. 

    А ще у Філіпа є тітонька Аґнешка з надзвичайно привітним псом Бодеком. Вона живе на Блакитній вулиці, де за кожним кущем сидять милі й видимі лише Філіпу вовки. Аґнешка – письменниця й сценаристка. Вона дозволяє Філіпові вигулювати Бодека, конструює з ним чудернацькі слова й сюжети, пригощає небожа солодкою випічкою й ніколи – ніколи! – не говорить банальних або повчальних фраз. Саме вона ненав’язливо підштовхує хлопця до власної літературної творчості. І це стає для нього справжнім порятунком. Виявляється, свій біль і свою багату уяву можна вилити в словах. Створити цілий світ, де егоїстична королева й вічно зайнятий король втрачають сина, до якого їм давно байдуже. Де є вовки, Чарівниця Балакуха в будиночку на дереві, міста із самих кольорів і королевич, який втік у пошуках розуміння. 

    Ця надзвичайно сумна, пронизлива, сповнена дитячої самотності повість, водночас, несе розраду. Письменницькі спроби дитини, хай без пунктуації й із не завжди стрункими думками, викликають не лише співчуття, а і якесь заспокоєння. Ймовірно, дітям сподобається головний герой і його бурхлива фантазія. А от для батьків це просто обов’язкове читання. Бо в королівство Металкорф треба бодай раз потрапити всім дорослим – хоч би й для профілактики...