Доді Сміт «101 далматинець»

    Ця «найріздвяніша історія» (як анонсується на обкладинці видання «Видавництва Старого Лева») побачила світ у далекому 1956 році. Більшість дорослих людей знають її зміст, завдяки прекрасній екранізації з Ґленн Клоуз і мультфільму (обидва – студії «Дісней», якій авторка передала права на свою казку майже відразу після публікації). Тепер по телебаченню ці екранні версії з’являються, на жаль, нечасто. Однак у малечі є можливість ознайомитися із сюжетом з літературного першоджерела в сучасному перекладі української дитячої письменниці Наталії Ясіновської. 

    Пригоди собак, розказані Доді Сміт, надзвичайно милі, захопливі й, водночас, серйозні. У щасливої сімейної пари далматинців Понґо й Леді, які мають двох улюбленців (саме так песики називають людей, а зовсім не господарями) на прізвище Любенькі й двох добросердих няньок, знаходиться 15 кумедних цуценяток. Вони поволі ростуть, граються й тішать обожнюваних батьків і годувальницю – ще одну далматинку Знайду, яка втратила своє потомство й приблудилася до затишної оселі. Та в один поганий день усіх малюків викрадають. Навіть Скотланд-Ярд і газети безсилі перед таким злочином. 

    Однак Понґо й Леді не опускають лап і за допомогою Сутінкового Телегаву (такий собачий замінник людського радіо) дізнаються, що за злочином стоїть садистка Лютелла де Явол (в оригіналі – Круелла де Віль). Вона марить шубами зі шкурок далматинців і наймає двох крадіїв – братів Поганюків – забезпечити їй достатню кількість жертв. Відважні далматинці вирушають на допомогу й за підтримки інших небайдужих тварин намагаються врятувати і своїх дітлахів, і чужих. Як їм це вдасться, читайте в книзі. 

    Історія, звісно, казкова в усіх планах. Починаючи від значного інтелекту, винахідливості й цілком людського спілкування в собак і закінчуючи величезними маєтками родини Любеньких, що дісталися їм ледве не безкоштовно. Однак маленьким читачам це точно не завадить насолодитися книгою, дотепною, зворушливою й дуже лояльною до тварин.