Тонкий знавець людського серця Стефан Цвейг

    Про ювіляра 28 листопада – славетного австрійського письменника – його колега Джон Фаулз писав: «Стефанові Цвейгу довелося пережити, після смерті, найбільш повне забуття порівняно з будь-яким іншим письменником нашого століття». І все це на фоні насправді оглушливої популярності за життя, численних перекладів більше ніж 30 мовами світу, величезних гонорарів, які робили його, за тогочасними мірками, мільйонером… 

    Утім, Фаулз дещо перебільшив: Стефана Цвейга й досі пам’ятають (особливо люблений він чомусь у Франції й країнах колишнього СРСР). Щоправда, перевидань і перекладів насправді стало менше. І – що цікаво – із роками значно змінилася читацька аудиторія. Якщо раніше перевагу його творчості надавали підлітки з європейських родин середнього класу, які з нездоровою цікавістю шукали інформацію про скандали в багатих родинах, то сьогодні книги Цвейга найбільше поціновують романтичні жінки. За тонкий мелодраматизм, глибоке й невластиве чоловікам розуміння жіночого серця, особливо виразну, психологічно точну демонстрацію людських взаємин. 

    Кажуть, Стефан Цвейг був неабияким щасливчиком. Він з’явився на світ у багатій родині асимільованих євреїв, міг обрати спеціальність за здібностями й бажанням (на відміну від старшого брата, що зобов’язаний був успадкувати текстильну фабрику батька) – про таких кажуть, що вони народжуються «зі срібною ложкою в роті». Він зростав у середовищі творчих дітей, кожне з яких мріяло стати музикантом, актором, журналістом чи науковцем. Можливо, на це вплинула напрочуд плідна епоха: в Австрії кінця ХІХ – початку ХХ століття, як і в більшості країн Європи, бурхливо розвивалися мистецтва, заявив про себе З. Фройд зі своїм психоаналізом, щодень нові філософські, літературні, художні течії та напрямки пронизували повітря. Стефан був дуже вродливим юнаком, якому пощастило одружитися із заможною й не менш красивою жінкою. 

    Перша ж його збірка віршів здобула йому популярність і прихильність читачів (у тому числі поета Рільке, на якого Цвейг якийсь час хотів бути схожим у літературному плані). Він колекціонував автографи й рукописи відомих людей – у тому числі сторінки, написані Леонардо, Наполеоном, Бальзаком, Моцартом, Бахом, Ніцше, особисті речі Гете й Бетховена. Гостросюжетні новели про кохання й ненависть, одержимість і смерть, робили його багатим і незалежним від батьків. Його книги регулярно інсценізували, а пізніше й екранізували. Читацький інтерес викликали й романтизовані біографії Марії Стюарт, Еразма Роттердамського, Фернана Магеллана, Амеріго Веспуччі, за які його пізніше називали вдалим белетристом. 

    Та слава й легке життя зродили неабияку заздрість у колег. Брехт, Томас Манн та ще низка не менш авторитетних на той час людей висловлювали про нього всуціль негативні й сповнені жовчі міркування. Після приходу до влади фашистів, Стефан Цвейг подався за кордон. Він кочував між Англією, Латинською Америкою та США, осівши, зрештою, в передмісті Ріо-де-Жанейро. Випадково чи навмисне він став героєм власної новели: уже в зрілому віці полишив елегантну й сильну дружину заради слабкої й досить-таки невиразної секретарки, з якою пізніше одружився. Можливо, розлучення з першою жінкою, яка виконувала роль його особистого менеджера, так вплинуло на нього, можливо, винна ностальгія й переживання через розграбований нацистами маєток у Зальцбурзі, але сам Цвейг уже не міг дати лад своїй кар’єрі. Він гостро переживав смерть мільйонів співвітчизників, почувався ледве не винним у тому, що разом з іншими письменниками не зміг попередити новий кривавий конфлікт. А ще, вочевидь, почувався надто самотнім у чужих краях, боявся старості й залежності, впав у глибоку депресію. Усе це закінчилося в 1942 році: разом із коханою дружиною він вчинив самогубство, отруївшись великою кількістю пігулок… 

    Незабаром у прокат виходить німецько-австрійська драма «Хід короля» за останнім твором Стефана Цвейга «Шахова новела». Власне, дописавши її, письменник і вкоротив собі віку. Фільм про нацизм, і про те, як людина замикається у власних спогадах, втрачаючи себе й перестаючи розрізняти, де реальність, а де марево. Точно не легке видовище на вечір. Однак, напевне, допоможе зрозуміти, що робилося в душі письменника в останні роки життя, як він розумів людську природу й чому все склалося так, як склалося.