Літературний заручник дерев’яної ляльки Карло Коллоді

     Найцікавіший іменинник останнього місяця цієї осені – літературний «батько» дерев’яного хлопчика з довжелезним носом і легковажним характером, який став героєм понад 400 (!) анімаційних, кінофільмів і театральних вистав. Ім’я хлопчика перекладається як «сосновий горішок», звати його… Піноккіо. А створив образ цього чарівного шибайголови письменник і журналіст Карло Коллоді (справжнє прізвище – Лоренціні), від дня народження якого 24 листопада минуло 195 років. 

    Італійці жартують, що їхнього улюбленого персонажа не знають лише в тих країнах, де немає дітей. У кожному жарті є неабияка частка правди – за підрахунками ЮНЕСКО, книжку Коллоді переклали 87 мовами світу, літератори різного рівня обдарованості створили 27 її продовжень. Її автора спіткала доля деяких колег, які ніяк не могли розпрощатися з особливо яскравим героєм. Справа в тому, що «Пригоди Піноккіо: історія маріонетки» спочатку друкувалися в «Газеті для дітей» по главі в кожному випуску, з продовженням. Взявся Карло Коллоді за цю роботу не стільки заради слави, скільки для заробітку. Його персонаж не був надто вдалим прикладом для наслідування: ледачий, брехливий, не дуже розумний, хуліганистий, він втрапляв у різні пригоди, смішні й повчальні. Фінальним уроком для нього мала стати… страта, тож автор написав, що за всі глупоти Піноккіо повісили. Що тут почалося! Обурені читачі закидали редакцію листами, тож довелося письменникові, зціпивши зуби, повернути героя до життя й зробити так, що зрештою він перевиховався й навіть зміг стати справжньою людиною. 

    Цікаво, що до Піноккіо руки в письменника дійшли аж у п’ятдесят п’ять років. До того він встиг двічі повоювати в боротьбі за національне звільнення Італії, а в мирний час працював то в книжковім магазині, то в політичних часописах, для яких він писав фейлетони, сатиричні оповідання та есеї для дорослих, а ще впорядковував тлумачний словник з італійської мови. До найменшої категорії читачів Карло звертався, радше, для розваги. За деякими чутками, він не дуже любив дітей. Так це чи ні, ми вже ніколи не дізнаємося, але точно відомо, що своїх малят, як і дружини, письменник не мав. Славу в цій галузі йому приніс переклад казок Шарля Перро.

    У рідній країні його знали також завдяки циклу повчальних історій про хлопця-бешкетуна, любителя поїсти, полінуватися й повеселитися Джаннеттіно, якого автор прописав як відповідь переможцеві місцевого конкурсу, іменитому педагогові Паллавічіні із занадто моральним і відірваним від реальності героєм Джанетто. 

    Та саме Піноккіо зробив літератора всесвітньо відомим і насправді популярним. Народна любов до «соснового горішка» стала такою потужною, що в містечку Коллоді, назву якого письменник увічнив у своєму псевдонімі, літературному персонажу навіть спорудили пам’ятник «від вдячних читачів у віці від чотирьох до сімдесяти років». Гроші на монумент (у конкурсі на проєкт пам’ятника брали участь 84 скульптори) збирали всією громадою міста. Чому Піноккіо так полюбився малюкам і їхнім батькам? Мабуть, на цю тему можна написати не одне дослідження. А можливо, секрет у цитаті з книги: «Можуть статися найчарівніші, найфантастичніші речі, і всі вони починаються з бажання». Зрештою, всі ми любимо помріяти. І так хочеться вірити, що ретельна праця над собою й щирий оптимізм можуть здійснити найнеймовірніше диво…