Західноукраїнський «Будитель» Маркіян Шашкевич

    6 листопада – важливий день в історії розвитку галицького письменства, адже саме в цей день 210 років тому народився західноукраїнський «Будитель», прозаїк і поет, перекладач, духовний просвітитель Маркіян Шашкевич. Священник УГКЦ, ідеаліст, який прожив на світі не повних 32 роки, за словами відомого філолога-славіста Кирила Студинського, був «першим русином у Галичині, який пройнявся ідеєю національності». Його значення для розвитку західноукраїнської літератури, та й усієї національної свідомості населення цієї частини нашої держави, співмірне зі значенням Тараса Шевченка для центральної України. Парадоксально, але по-справжньому цінувати його подвижницьку працю співвітчизники почали тільки після смерті видатної людини (яка, між іншим, була спровокована туберкульозом в умовах цілковитої нужденності). Його прах навіть перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові через 50 років після смерті, визначивши тіло в спільній могилі лише за кадилом і хрестиком. 

    Митрополит Андрей Шептицький називав отця Маркіяна «великим апостолом», «велетнем, що сам ішов уперед і провадив уперед весь нарід». Ще б пак! Шашкевич був одним із перших представників духовенства, хто почав провадити українськомовну службу в місцевих церквах, незважаючи на несхвальне перешіптування й відверто осудливі погляди пастви (для аристократії й багатих містян послуговуватися в побуті українською мовою, як і визнавати сам факт її знання, вважалося чимось непристойним – у фаворі були польська й німецька мови, а в храмах використовували ще й латину). Будучи вже один раз виключеним зі Львівської греко-католицької семінарії за вільнодумство, Маркіян Шашкевич не побоявся виступити перед керівництвом закладу й тогочасною науковою елітою з промовою українською. 

    Рідною мовою він активно писав сам – вірші (інтимно-філософська лірика, пророчі псалми, поезію історичної тематики), байки, казки. Упорядковував читанку для дітей, пропагуючи в такий спосіб український фонетичний правопис. А ще зробив переклад частини Святого Письма, «Слова про похід Ігорів», польської поезії, чеських і сербських народних пісень. І допомагав писати й публікуватися іншим. Йому не було й 23 років, коли Шашкевич, разом з Іваном Вагилевичем і Яковом Головацьким, організував гурток «Руська трійця». Там майбутні пастирі вивчали історію княжої доби України – Русі та козацької Гетьманщини, нагадували «заснулим» русинам, що Галичина – це частина України, і вона має спільну з наддніпрянцями мову, історію, етнографічні особливості. 

    Гуртківці працювали над словником та граматикою живої української мови, популяризували ідею шкільних підручників, виступали проти спроб латинізувати українську абетку (сам Шашкевич навіть опублікував брошуру «Азбука і Abecadlo», у якій аргументовано доводив необхідність використання кирилиці). Цікаво, що учасники «Руської трійці» започаткували етнографічні дослідження «західняків» та вперше описали етнічні групи українців на західних теренах – подоляків, бойків, гуцулів та лемків. Кульмінацією їхньої праці став альманах «Русалка Дністрова», до якого ввійшли зібрані гуртківцями зразки українського фольклору, духовні пісні й вірші українськомовних галицьких письменників. Цікаво, що ця збірка стала третьою в їхній видавничій практиці – дві попередні, «Син Русі» й «Зоря», були заборонені австро-угорською владою з політичних мотивів. 

    Більше про Маркіяна Шашкевича та вшанування його пам’яті нащадками радимо прочитати тут: http://www.umoloda.kiev.ua/number/1975/169/70293/ і тут: https://www.032.ua/news/2479502/13-faktiv-pro-buditela-galickoi-nacionalnoi-svidomosti-otca-markiana-saskevica