Анна Багряна «Вітрова гора»

      Теми еміграції, ностальгії, відчуття рідної землі, споконвічних традицій і «свого коріння» доволі складні навіть для «дорослої» літератури. Присвячений цьому твір може швидко стати ура-патріотичним, або занадто депресивним, або необґрунтовано складним за структурою та лексикою. Що вже казати про підліткове читання! Однак претендент на перемогу в конкурсі «Еспресо. Вибір читачів – 2021» «Вітрова гора» – приємний виняток! Це дуже глибоке, трохи меланхолійне, трохи чарівне фентезі для широкого кола читачів, що залишає хороший післясмак і чимало тем для роздумів.

    Сюжет не надто насичений. Дейв – канадієць у другому поколінні (його мати Кетрін поїхала з України зі своїми батьками, коли була семикласницею). Він обожнює подорожі, польоти літаками, сумує за батьком, що загинув під час невдалого сходження в горах, і мріє літати. А ще він бачить дивовижні сни і часом відчуває протяг у грудях. Двотижнева поїздка в Україну до маминої колишньої однокласниці в гості змінить все життя 13-річного хлопця. Він пізнає перше в житті кохання, зрозуміє своє професійне призначення й віднайде рідну землю, якою до того не марив. Дейв зустріне чимало різних і дуже реалістично виписаних людей: і затятих патріотів, що засуджують кожного діаспорянина, і тих, хто спить і бачить, як би вирватися за кордон; й агресивних дурнів, що грабують і б’ють слабших, і цільних, мудрих сільських людей, що все життя присвятили одній справі. А ще герой дещо дізнається про свої минулі перебування на землі й збагне таємницю дводушників, до яких, як виявилося, належить і він сам... 

    Не чекайте від цієї книги ефектної магії, чудернацьких створінь, чергових «обранців-супергероїв» і карколомних пригод. Вона про інше. Це лише тоненький шар фентезі, у якому чарівне слугує як інструмент для підкреслення цілком земних, непростих, ідей і меседжів. Це радше новітня українська химерна проза, яка вчить бачити магію у важливих буденних речах.