Один із «грона п’ятірного» – поет-неокласик і перекладач Юрій Клен

    На початку жовтня варто пригадати ще одного надзвичайно талановитого письменника, літературного критика й перекладача з української діаспори доби «розстріляного відродження» Юрія Клена (справжнє ім’я – Освальд Бурґгардт). 4 жовтня виповнилося 130 років від його народження. Спадковий німець, син німецького купця, він змалечку виявив неабиякі здібності до мов. Для своєї творчості Освальд міг обрати будь-яку мову з усіх тих, які він знав досконало (крім німецької, у його лінгвістичному «запасі» були польська, російська та іврит), перші вірші він навіть починав творити російською, але зрештою зупинився на українській. Й ухваливши таке творче рішення, все життя його дотримувався, відвойовуючи право українців на якісну літературу рідним словом. 

    Автор блискучих сонетів про мандри й романтичні краї (яскраві приклади можна знайти в його збірці «Каравели»), він швидко пристав до кола неокласиків, разом із М. Зеровим, М. Рильським, М. Драй-Хмарою та П. Филиповичем сформувавши знамените «гроно п’ятірне». Але, що не дивно для того часу, поет не уникнув пильної уваги відповідних «органів». У 1921 році його заарештували й кинули до в’язниці, де він уперше став свідком страхіть, які чинили з ув’язненими чекісти. Чуючи відлуння розстрілів, Юрій Клен став писати зовсім інші вірші… На щастя, той арешт не тривав довго. І коли на початку 30-х в автора виникла можливість переїхати за кордон (на правах німця по крові), він її не втратив. 

    Уже там, у Німеччині й Празі, тісно спілкуючись із біженцями з «країни Совєтів», листуючись із друзями-літераторами, що залишились у СРСР, Юрій Клен тільки жахався тієї долі, якої йому вдалося уникнути… Усіх його колег-неокласиків заарештували й кинули в табори. Він знав достовірні історії про голодомор, катування в застінках НКВС. А коли на початку Другої світової війни його призвали до лав армії (певна річ, нацистської) й він дійшов із військами аж до Батьківщини, письменник на власні очі побачив звірства «вищої раси» над мирними жителями. Тоді в нього визрів план епічного твору. Насправді деякі дослідники називають Освальда Бурґгардта одним із трьох авторів народного епосу нарівні із Т. Шевченком та І. Франком. Його монументальна поема «Попіл імперій» оповідає про всі лихоліття, які випали на долю України від часів татаро-монгольських навал і до радянських концтаборів. 

    Не можна не згадати про значну перекладацьку діяльність Юрія Клена. Крім «Гамлета» і «Бурі» Шекспіра, митець переклав також вокальні твори Л. Бетховена, Ф. Шуберта, Р. Шумана, лібрето до опери Р. Штрауса «Саломея» (за однойменною драмою Оскара Вайлда), уривки з поеми «Пісня про Нібелунгів» та численні поезії англійських (Байрон, Шеллі), німецьких (Рільке і Ґеорґе) і французьких (Рембо, Верлен, Валері, Ґотьє, Леконт де Ліль) поетів. За редакцією Освальда Бурґгардта вийшло тридцятитомне видання творів Джека Лондона (незакінчене, вийшло 26 із 30 томів), восьмитомне – Бернарда Шоу, а також твори Дікенса (якого перекладав і сам Бурґгардт), Гамсуна, Ґете. Доносив він й інформацію про українських літераторів до сучасного йому європейського читача: Юрієві Клену належать переклади сонетів Миколи Зерова німецькою мовою.