Самобутній український драматург Іван Кочерга

     Крім Сергія Єфремова, 6 жовтня народився ще один яскравий письменник, чиє ім’я засвітилося зіркою на небосхилі класичної української літератури. Мова про Івана Кочергу, цього року він також ювіляр (140 річниця з дня народження). Славетний драматург, перекладач і театральний критик, цей чоловік створив не так уже й багато п’єс. Але деякі з них і сьогодні лишаються актуальними, завдяки витонченому романтизму, об’ємним персонажам та зверненню до відносно непопулярних (принаймні на театральній сцені) сторінок національної історії.

    Біографія Івана Кочерги сьогодні видається менш цікавою, ніж сюжети його книг. Народився він за доби царату в родині залізничника, чим пояснюються численні переїзди в дитинстві. Значну частину життя він прожив на Чернігівщині, сюди він повертався з найвіддаленіших відряджень. Чернігів він не проміняв і на багатообіцяючий Київ, де після закінчення юридичного факультету перед хлопцем сяяли блискучі кар’єрні перспективи. Але вдома на Івана чекала кохана дівчина, з якою він одружився відразу після навчання, батьки й власні уявлення про затишне родинне вогнище. Власне, юристом чоловік так і не попрацював. Попри те, що деякий час він змушений був виконувати деякі чиновницькі доручення, основне своє життєве призначення Іван Антонович пов’язував із художньою творчістю й театральними рецензіями. 

     У літературі й публіцистиці він дебютував ще за царського режиму російською мовою. Так само й перша його п’єса – «Пісня в келиху» – була опублікована й інсценізована російською, коли авторові вже було близько тридцяти років. Що саме так вплинуло на автора, чому він вирішив кардинально змінити свій письменницький інструмент, ми не знаємо, але вже у 20-ті роки Кочерга представив на суд публіки українськомовні історії, які принесли йому визнання. Саме українська мова зробила його самобутнім, виразним драматургом, який посів свою нішу, на той час не до кінця заповнену. 

    Але ж і теми в нього були нестандартні! Іван Кочерга звернувся до часів литовського панування на українських теренах і видав геніальну драматичну поему «Свіччине весілля», яка вважається найкращим його твором. Цікаво, що підґрунтя історії – князівська заборона містянам палити свічки ввечері й вночі – цілком реальне. Був такий документ, і кияни висловлювали своє незадоволення подібним некомфортним обмеженням. Але жодного ремісничого повстання в ті часи не було, та й загалом, життя українців на той час було цілком гідним, значно кращим, ніж за пізніших керівників. Тим не менш, Кочерга історію романтизував, додав національно-визвольний елемент і зробив свою п’єсу твором на всі часи, доречним як тоді, так і зараз. 

    Теми відповідальності влади перед народом, честі й національної слави драматург піднімав і в пізній п’єсі «Ярослав Мудрий». Схвалюють критики також його «Майстрів часу» – своєрідне напівфентезі, що поєднувало елемент гофманівської казковості й картини реального життя в СРСР кінця 20-х – початку 30-х років. Утім, не вдалося Іванові Антоновичу уникнути так званої «кооперативної» драматургії, що було своєрідною спробою придатися тогочасній владі. Сьогодні про ці твори, і на той час не надто прихильно зустрінуті критикою, вже ніхто не пам’ятає.