Великий Френсіс (американська трагедія Фіцджеральда)

    24 вересня минуло 125 років від дня народження одного з найпопулярніших американських письменників і найяскравіших представників «втраченого покоління» Френсіса Скотта Фіцджеральда. Коротке, схоже на шлях комети життя видатного представника своєї епохи виявилося сповненим блиску слави, гучних й екстравагантних вихваток та непередаваної гіркоти. Нерідко цю долю називають «американською мрією, яка насправді виявилася американською трагедією». 

    Екранізація одного з найвідоміших (і найкращих, на думку деяких дослідників) його романів «Великий Гетсбі» піднесла Леонардо Ді Капріо на новий виток популярності. А фільм «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» (так-так, це теж за оповіданням Фіцджеральда!) став додатковим бонусом у кар’єрі Бреда Пітта. Та й сама доля літературного класика давно бентежить уяву кінематографістів – елементи особистої трагедії Френсіса Скотта можна уздріти в інтелектуальній комедії «Північ у Парижі» та в екранізації біографії редактора Макса Перкінса «Геній». Тим боліснішим видається розрив між успішністю численних екранізацій і кіноспекуляцій на житті митця та реальним горем, яке спіткало письменника. 

    Усе дитинство Фіцджеральд прожив у страху жебрацтва через те, що його батько, то заможний підприємець, то комівояжер компанії «Проктер енд Гембл», насправді виявився цілковитим невдахою в бізнесі – усі його проєкти рано чи пізно приносили родині самі лише борги. Це обурювало мати майбутнього літератора, яка надзвичайно пишалася тим, що їхнім предком був автор слів до гімну США. Тож мати всіляко навіювала синові амбітну думку про його винятковість і геніальну обдарованість. Не дивно, що надалі Френсіс болісно переживав усі невдачі, марив ідеєю подобатися всім і кожному, палко добивався можливості навчатися в престижному Принстоні (головне для юнака було вступити – він двічі зрізався на вступних іспитах, а коли, зрештою, потрапив у коло обраних, вчився ледве-ледве, присвячуючи час лише улюбленому читанню, письму та регбі). 

    Головний герой «Гетсбі…» добивався кохання багатої аристократки бутлеґґерством (підпільним продажем алкоголю в часи «сухого закону») і незаконними фінансовими махінаціями, вірячи, що гроші дадуть йому можливість бути з намріяною жінкою. Дещо схоже спостерігаємо й в житті автора: Зельда Сейр не давала згоди на шлюб і навіть кидала нареченого через різницю в статках. А погодилася вийти за нього лише після шаленого успіху першого опублікованого роману Фіцджеральда «По цей бік раю». 

    Сім’я з коханою, яка розділяє всі твої смаки й принципи, фінансовий успіх, натовпи друзів і шанувальників – що може бути краще? От тільки Зельда розділяла ще й любов чоловіка до алкоголю, бурхливих вечірок й ексцентричних (а іноді й відверто небезпечних для життя) витівок. Американська богема 20-30-х років із насолодою переказувала історії про поїздки «короля й королеви епохи джазу» (до речі, вдалий термін «доба джазу» ввів сам Фіцджеральд) на даху таксі, появу голяка в театрі й те, як п’яна парочка заснула в авті просто на залізничному переїзді (якби випадковий перехожий не відігнав машину, гуляки б втрапили під потяг). Зельду кидало в різні боки: вона то намагалася реалізувати літературні таланти, то хапалася за пензля, то марила кар’єрою всесвітньо відомої балерини. 

    Кінець історії сумний: зрештою, ще молода Зельда схибнулася й втрапила в божевільню. Френсіс Фіцджеральд працював по 12-14 годин на добу, намагаючись сплатити борги за розкішне життя та лікування дружини, й при цьому став запійним алкоголіком. Доньку довелося відіслати на виховання в закритий пансіонат. Ще й, на додачу, слава письменника невпинно згасала, нові оповідання не подобалися читачам і критиці, сценарії не приймали кіностудії. Загинув автор чуттєвих і вічно прекрасних шедеврів ліричної прози несподівано й завчасу, у 44 роки, не дописавши давно заплановану книгу «Останній магнат»…