Автор «незручної» американської прози Теодор Драйзер

    У загальних рисах життя ще одного ювіляра 27 серпня (150 років від дня народження) – американського прозаїка й громадського діяча Теодора Драйзера – доволі типове для тогочасних творців масштабної й високохудожньої літератури. Письменницькі амбіції він спочатку втілював у журналістських матеріалах. За свою свавільну й «незручну» прозу тривалий час зазнавав гонінь з боку критиків, нелюбові широкої громадськості та – як наслідок – фінансових нестатків. Але якщо говорити про нюанси, ця біографія не настільки вже й типова…

    Бути бідним і голодним Теодорові, що називається, було на роду написано. Народжений у багатодітній родині німецько-чеських емігрантів, він змалечку знав, що таке важка праця та постійні збиткування більш заможних однолітків. Хлопець зростав в атмосфері палкого релігійного фанатизму (після травми на будівництві його батько перестав утримувати дружину й понад десяток дітей і з головою пішов у віру), невігластва (батьки були неписьменними, доки сам Теодор не навчив мати грамоті), безкінечних переїздів-втеч від кредиторів і жахливої нужди. Разом із братом малюк допомагав мамі-пралі розносити білизну домівками клієнтів і збирав на залізниці вугілля, аби було, чим зігрітися взимку. Нерідко діти посеред зими йшли до школи босі й лягали спати, вже не перший день не маючи шматка їжі. 

    Подальше життя мало в чім змінилося для вже дорослого парубка: він не мав грошей на освіту й один рік повчився в університеті, тільки завдяки тому, що його вчителька, впевнена в літературному таланті учня, заплатила за ці 10 місяців навчання. Надалі юнак працював шофером, клерком, підсобним працівником у ресторанах і т. п. Навіть на роботу в газети він потрапив у якості помічника репортера й заробляв копійки тим, що ночами інтерв’ював алкоголіків, наркоманів, безхатченків й усіляких напівкримінальних елементів, збираючи фактаж для майбутніх репортажів. 

    Утім, усі ці негаразди й досвід спілкування з представниками американського міського «дна» та простими трударями дозволили письменникові накопичити достатньо матеріалу для написання важкуватих за стилем натуралістичних епічних романів, що, поза сумнівом, сформували американську літературу першої половини ХХ століття. Більшість його книг – «Сестра Керрі», «Дженні Герхардт», «Американська трагедія» – демонстрували спроби амбітної американської молоді «з низів» добитися місця під сонцем, часто на шкоду власній душі. Але перші книги сприймалися сучасниками Драйзера як насмішка над «американською мрією» й виклик пуританській моралі. Суспільство не готове було сприймати опис вчинків людей, які нехтували духовними принципами заради багатства, навіть попри те, що всі подібні типажі митець списував з реальних людей (у тому числі з рідної сестри). 

    Зрештою, «Американська трагедія», що, як і монументальна «Трилогія бажань», заснована на особистій історії трамвайного короля Америки Єркса, дозволили Теодорові Драйзеру знайти своїх читачів і досягти, нарешті, фінансового добробуту. Остаточного матеріального успіху автор зазнав наприкінці життя, немалою мірою завдяки гонорарам за публікацію творів у СРСР. За грошима прийшли й цілком заслужені нагороди – почесна золота медаль за видатні досягнення в галузі мистецтва й літератури Американської академії мистецтв і літератури та номінація на Нобелівську премію з літератури.