Батько історичного роману Вальтер Скотт

    Думаєте, слово «фрілансер» – винахід сучасного свободолюбного західного суспільства! А ось і ні! Цей термін, що дослівно означає «вільний списоборець», ввів у літературну мову неповторний шотландський письменник, «батько історичного роману» Вальтер Скотт. 15 серпня пропонуємо згадати про видатного поета, прозаїка, історика й антиквара з нагоди його 250-го дня народження.

    Книги Вальтера Скотта славляться не лише карколомними пригодами й високою художньою майстерністю автора, а й надзвичайно точним відтворенням деталей історичного тла, неповторним колоритом давно забутих часів. Цікаво, що письменник ніколи не був науковцем і всі відомості про минулі епохи вивчив не в школі чи університеті, а за допомогою самоосвіти. Він дуже багато читав, наполегливо збирав шотландський і кельтський фольклор, спілкувався з видатними сучасниками, їздив у місця «бойової слави» і… ніколи нічого не забував. Саме феноменальна пам’ять дозволила авторові «Айвенго», «Квентіна Дорварда», «Роб Роя» зберегти й передати вдячним читачам реалії середньовіччя й недавнього минулого британських островів.

    За фахом Вальтер Скотт, як і батько, був адвокатом. Майже все життя він працював у судах, суміщаючи кар’єру судді з літературними виправами. На ниві ж красного письменства він заявив про себе як поет-бард, оспівувач народних легенд і казок. Його переклади німецьких балад, як і власні «Пісні шотландських кордонів», «Пісня останнього менестреля», «Діва озера», «Рокбі», принесли йому славу блискучого співця краси й минувшини Шотландії. Він мріяв зберегти найкраще з пройдених епох, тож пристрасно збирав антикваріат, а ще перетворив придбаний за невеликі кошти захаращений маєток на власний готичний палац. Навколо замку Скотт розбив розкішний парк, у якому особисто посадив близько трьох тисяч верб, стільки ж каштанів та в’язів, дві тисячі кущів шипшини. І без ліку улюблених дубів. Письменник обожнював тварин і гучні застілля, був люблячим чоловіком і батьком, відданим другом і зовсім не мав ворогів. 

    А ще він був дуже совісною людиною, за що й постраждав. Немолодий уже Вальтер Скотт став власником видавництва, яке досить швидко розорилося. Колишні партнери поспішили оголосити себе банкрутами й відмовилися від усіх зобов’язань. Лише письменник із почуття справедливості взяв на себе всі борги на суму понад 130 тис. фунтів стерлінгів. Лише дрібна частка з них становила особисті борги Скотта. Його любовно відреставрований замок з усім умеблюванням описали, тож літератор взявся тяжко працювати, створюючи за рік по два романи. Результатом стали 4 важкі інсульти, параліч, а згодом і смерть. З усіма боргами родині вдалося розрахуватися аж у 1847 році, за 15 років після загибелі видатної людини. 

    Пам’ятаєте, як В. Висоцький співав: «Если в жаpком бою испытал, что почём, – значит, нужные книги ты в детстве читал!». Пісня звучала в радянській екранізації «Айвенго». Так от: книжки Вальтера Скотта – саме такі. Насправді потрібні, бо вчать щирості, мужності й поваги. Тобто є найкращим портретом особистості їхнього автора…