Цинічний благодійник і викривач марнославства Вільям Текерей

     Якщо вам раптом спаде на думку знайти якийсь дуже цинічний і, разом із тим, класичний твір, зверніть увагу на опуси Вільяма Текерея. Він народився 18 липня 210 років тому й пішов у кращий світ лише за 53 роки. Але за цей час встигнув винайти власний неповторний рецепт літературної страви: дрібка сарказму, добре виражений песимізм, морально відразливі персонажі, похмуро-реалістичний погляд на вікторіанську Англію, злам шаблонів – і вуаля! Книги, що не перше сторіччя лишаються актуальними. 

    Попри неромантичність, злу іронію й уїдливі пародії на сучасників, Вільям Текерей, на переконання знайомих із ним людей, у житті був справжнім джентльменом. Терплячий, незмінно інтелігентний, здатний на широкі жести й доброчинну допомогу (в основному, бідним акторам і художникам), тактовний і стриманий. Перші свої роки він провів у Калькутті (Індія), де служили його батько й дід. Але після смерті тата 6-річного Текерея перевезли до Лондона, де він згодом будував своє життя. Повноцінної освіти юнак так і не здобув. Якийсь час він навчався в Кембриджі, де випускав студентський гумористичний часопис «Сноб» (власне, з легкої руки Текерея, сьогодні це слово вживається у звичному нам значенні). Але картярські борги, на які він витратив немалий батьківський спадок, й інші обставини змусили Вільяма кинути університет.

    Пізніше він подався до Парижа в надії вивчитися на художника. Цікаво, що саме цю професію він хотів обрати. Та на шляху йому став… Чарлз Дікенс. Справа в тому, що автор «Нотаток Піквікського клубу» якраз шукав ілюстратора для своєї книги, і Вільям спробував себе в цій ролі. Його карикатури Дікенс не вподобав, і Теккерей серйозно замислився про зміну фаху. Утім, малювати він усе одно продовжував: на полях своїх творів, рахунках у ресторанах, театральних квитках та деінде. За кумедні й іноді злостиві шаржі він отримував платню в гумористичних журналах. Але своє призначення чоловік усе ж таки знайшов у літературі. 

    Популярність Вільяму Текерею приніс «Ярмарок марнославства», так званий «роман без героя», у якому читач не міг беззастережно симпатизувати жодному персонажеві. Більш-менш позитивні образи в романі були виведені пісно й дещо безбарвно, зате центральна героїня – Бекі Шарп – могла похвалитися цілим набором не надто доброчесних рис. Егоїстична, лицемірна й підступна дівчина із сумнівної родини затялася вибороти собі місце під сонцем за допомогою інтриг і багатих чоловіків (не надто рідкісні риси характеру й у наш час, чи не так?). На таких не дуже приємних, зате виразних особистостей Текерей барв якраз не шкодував: марнославців, святенників, відвертих паскудників й авантюристів на сторінках його романів повно. 

    Таку собі енциклопедію аморальних сучасників письменника можна знайти, наприклад, у творах «Нотатки Баррі Ліндона», «Книга снобів», «Пенденніс», «Історія Генрі Есмонда», «Ньюкоми» тощо. Утім, Текерей був автором «широкого профілю»: з-під його пера вийшло чимало пародій (наприклад, злостиво-гротескне продовження роману В. Скотта «Айвенго»), віршів, балад, гуморесок, комічних повістей, казок (екранізація його сумної й романтичної історії «Каблучка й троянда» має назву «Не полишай»), нарисів тощо. Цікаво, що своїм двом донькам він суворо наказував не поширювати про нього жодних біографічних відомостей. Можливо, не довіряв людям, які могли викривити його життя й посміятися з родинних таємниць. Не даремно, саме йому належить вислів: «Світ – це дзеркало, і воно повертає кожному його власне відображення».