Зачинатель сучасної європейської байки Жан де Лафонтен

    Хто ж тепер не знає, що таке байка? Світ людських характерів, сумнівних вчинків і кумедних суспільних подій, «зашифрований» під масками тварин, повчав і веселив стільки поколінь читачів, що зараз сприймається як найбуденніша та найпростіша річ. А колись ставлення до цього жанру було зовсім іншим, і хтозна, чи й дожив би він до наших днів, якби не вдача й талант одного липневого ювіляра – Жана де Лафонтена. 8 липня минає 400 років від дня народження цього славнозвісного французького поета й байкаря. 

    Насправді характер у цього пана був ще той! Він ніколи не плекав честолюбних планів про високі посади, великі статки чи хоч би й щасливе сімейне життя. Його батько – лісничий у містечку Шато-Тьєррі в Шампані – прагнув бачити свого нащадка священником. Коли ж мрійливий, егоїстичний і ласий до земних насолод юнак не виявив до духовної діяльності жодних схильностей, Шарль де Лафонтен лишив йому в спадок власну посаду й ледве не насильно одружив із юною Марі Ерікар. Утім, ні службові, ні родинні обов’язки не змусили Жана стати більш статечним. Що саме передбачає його професія він, вочевидь, уявляв собі дуже приблизно: робочі будні він проводив у прогулянках лісом і філософських роздумах. Коло сімейного вогнища теж з’являвся нечасто: досі є легенда, що коли Лафонтен якось зустрів уже дорослого сина у своїй оселі, він не впізнав власну дитину. 

    Коли невдаха-лісничий усвідомив у собі талант поета (а сталося це, вже коли він розміняв четвертий десяток), він із радістю покинув і сім’ю, і малу батьківщину, та подався в Париж. Там письменник-початківець невтомно шукав покровителів і друзів, які б забезпечили йому дах над головою і хоч якісь прибутки. До його честі, варто зауважити, що на свій час він вважався новатором. Творчість Лафонтена багатогранна: вірші в дусі «легкої поезії», алегорична поема, драматична еклога, героїчна ідилія, казка, новела, галантний роман… Щоправда, драматургічні експерименти успіху йому не принесли, та й оповідання з поезіями знаходили цілу армію хулителів через відверто фривольний зміст. Крім того, він наполегливо копіював чужі літературні досягнення, більшість своїх творів базуючи на зразках давньогрецької та давньоримської письменницької традиції. 

    Власне, так з’явилися на світ і знамениті байки (усього Лафонтен написав і видав 12 книг зі зразками цього жанру): вони задумувалися як переспів Езопа й Федра. Але все ж таки в літературну байку знаменитий француз привніс чимало свого: насамперед віршований розмір, а ще нові сюжетні колізії, яскраві й впізнавані типажі з тогочасного простого народу й аристократії, національну мову, діалоги, чітко вибудувану фабулу зі вступом, кульмінацією та розв’язкою. 

    Прикметно, що Лафонтен навмисне уникав традиційного для байки моралізаторства, перетворюючи жанр не стільки на своєрідне «повчання дітям», скільки на переказ дотепних життєвих ситуацій, у яких виграють тільки спритні, хитрі, кмітливі (часто на противагу чесним, але простодушним). Саме через не завжди «якісну» мораль цих історій пізніше Ж.-Ж. Руссо категорично не рекомендував читати ті байки дітям. Але своє письменницьке призначення Жан де Лафонтен таки виконав: він підніс жанр на новий виток. Саме його творчістю свого часу надихалися відомий український письменник Л. Глібов і російський байкар І. Крилов. Не відомо, чи дійшла б до нас, скажімо, історія про Лисицю й Ворону, якій «Бог послав шматочок сиру» (у Л. Глібова йдеться про Гаву з ковбасою, але Лисиця – на місці), якби не він...