Ніл Гейман «Кораліна»

    «Коли ти боїшся і все-таки робиш те, від чого тобі страшно, оце і є мужність», – казав Кораліні батько. І дівчинка мала не одну нагоду перевірити справедливість цього твердження особисто. Після переїзду до нової оселі, Кораліна виявила загадкові двері, що відкриваються просто на цегляну стіну, яка мала б відгороджувати одне помешкання від іншого. Однак мур там стовбичить не завжди... Одного разу за дверима виявляється коридор, і дівчинка не може стримати цікавості. По той бік дверей на неї чекає «інша мати», завжди сонячне подвір’я, добра вечеря, купа іграшок і незмінно готовий до спілкування батько. Усе ідеально, крім одного: люди в цій реальності замість очей мають ґудзики. І зовсім скоро Кораліна з’ясує, що це не єдина їхня вада... 

    У передмові до цієї страшної казки Ніл Гейман розповідає, що починав писати її для старшої донечки, коли тій було 5. Дія відбувалася в їхньому справжньому будинку, автор хотів, щоб інтер’єри були впізнавані. Щоправда, творчий процес затягнувся, родина переїхала, і донька виросла. Тож дописувати довелося вже в інших обставинах для молодшої дитини. Хтозна, який вік своїх доньок мав на увазі письменник, завершуючи свою «страшилку», та читачам, молодшим 11-12 років, ми б її не радили. 

    «Кораліна» має всі шанси стати джерелом нічних кошмарів. Пазуристі руки, що бігають самі по собі, потворні монстри, огидні пацюки й душі загиблих малюків – про такі речі навіть дорослим читати моторошно. На додачу, казка має екранне втілення, і воно лякає не менше за літературну основу. Утім, історія має й багато «плюсів». Світ Кораліни переконливий, атмосферний і чудово прописаний. У книзі вистачає своєрідного гумору, правильних з погляду виховання ідей, захопливих сюжетних поворотів. А на додачу – метикуватий чорний кіт. Ця тварина, як і низка інших деталей, робить казку похмурою відповіддю «Алісі в Дивокраї» та «Леву, Чаклунці й чарівній шафі». 

    Ця книга надійшла до нашої бібліотеки завдяки Українському інституту книги.