Лія Гераскіна «У Країні невивчених уроків»

     Четвертокласник Вітя Перестукін вчиться відверто кепсько. Це все тому що в нього слабкий характер і бракує сили волі! Принаймні так вважають батьки Віті, а сам він просто не бачить сенсу витрачати час на вивчення кругообігу води в природі або таблички множення. Значно цікавіше йому ганяти у футбол з друзями, гризтися з однокласницею-нечупарою Люсею Карандашкіною та гратися з котом Кузею. Однак підручники Віті ображені його колекцією двійок і запрошують хлопця з його чотирилапим улюбленцем до Країни невивчених уроків.

    Пригоди в цій дивовижній державі швидко приведуть ледацюгу до тями. Віті доводиться повертати половину тіла землекопові, від якого в результаті неправильно виконаної математичної задачі залишилися самі ноги. А ще тікати від білого ведмедя, якого двієчник відправив на географії в тропіки; припиняти війну Івана Грозного з Наполеоном; пояснювати корові, що вона не може бути м’ясоїдною; рятувати верблюда від засухи, а кравця від тюрми. 

    Екранізація цієї казки дуже вдала й навіть відоміша за літературний оригінал. Завдяки їй, з’явилася пунктуаційна загадка, що згодом стала мемом: «Стратити не можна помилувати». Наочна ілюстрація того, як одна кома може врятувати життя людини, зробити вирок як обвинувальним, так і виправдним. Попри очевидну виховну мету книги й відчутний дидактичний авторський тон, сюжет лишається дуже смішним, а Вітя – реалістичним. Так само, як «Аля в Недоладії» Галини Малик і «Вовка в Тридев’ятому царстві» з радянського мультфільму, він здатний переконати маленьких читачів у користі хоча б базових знань про світ.

    У фонді нашої бібліотеки наявний досить вдалий український переклад цієї класичної казки, написаної ще в 1965 році й досі популярної (за даними Вікіпедії, лише з 1994 по 2012 роки книга була перевидана загальним накладом понад 985 000 примірників).