«Чоловік із душею, вдягненою в білу сорочку» – Василь Стефаник

    14 травня 2021-го Україна відзначає 150-річчя від дня народження визначного класика української літератури, письменника-експресіоніста, громадського діяча, політика Василя Семеновича Стефаника. Здебільшого поширені в Інтернеті відомості про біографію й творчість цього видатного новеліста мало чим відрізняються від коротких витягів зі шкільних та університетських підручників. Це такі собі панегірики його правдивій прозі про страждання українського селянства на рубежі ХІХ – ХХ століть та його активній боротьбі за права народу. Але ж погодьтеся, читати цікавіше про живу людину, а не про її пам’ятник...

     Уродженця заможної селянської родини із с. Русів на Станіславщині (тепер Івано-Франківська область) Василя Стефаника доля не тішила дарами. Його особистою бідою була надмірна чутливість до людського болю й загострене почуття справедливості. За вкрай похмурі, сповнені переживань і горя оповідання та своєрідні риси характеру Василя Стефаника називають «невиправним песимістом», «людиною без шкіри» та «чоловіком із душею, вдягненою в білу сорочку». Він любив слухати балачки простих людей на вокзалах, сільських вулицях, у корчмах. Потім пропускав крізь себе все почуте й писав надзвичайно тяжкі для сприйняття твори. За чутками, його тесть одного разу сказав Василеві: «Не пиши так страшно, бо помреш». 

    Перші його фахові читачі й літературні критики не могли стримати сліз, читаючи про межові життєві ситуації, у яких доведені до відчаю бідністю й несправедливістю селяни вбивали власних дітей, кидали рідну землю й від’їжджали за кордон, лишаючи вдома серце й пам’ять. Хтозна, наскільки ці сюжети відтворювали картину тогочасного селянського побуту, але внутрішню боротьбу й душевну трагедію людей вони відображали надзвичайно правдиво. 

    У Європі Стефаник став відомим чи не раніше, ніж на рідних теренах. Його новели перекладали англійською, угорською, французькою, польською, румунською, іспанською, італійською та іншими мовами. Кілька цікавих біографічних фактів про Василя Стефаника: 

    1. Він був справжнім фатальним чоловіком. Його пристрасно любили жінки (щиру приязнь й інтерес до нього виявляли навіть Соломія Крушельницька та Ольга Кобилянська). Але сам палко кохав небагатьох. Одна зі щасливиць – Євгенія Калитовська (у дівоцтві – Гаморак) – була заміжня, і, не добившись її згоди залишити сім’ю, він одружився з її сестрою Ольгою. Коли дружина померла, синів Василя допомагала виховувати вже третя сестра – Олена. 

    2. Радянська влада присвоїла письменникові прижиттєву пенсію, але в 1933 році Стефаник відмовився від цих грошей на знак протесту проти штучного голоду в Україні. Через такий жест він залишився без засобів до існування. В останні роки життя письменника підтримував фінансово митрополит Андрей Шептицький. 

    3. Син письменника Юрій Стефаник, так само, як і герой твору «Камінний хрест» його батька, емігрував до Канади.

Ще більше інформації про видатного українського новеліста можна прочитати в «Газеті по-українськи», публікації з мультимедійного циклового проекту «КАЛИНОВИЙ К@ТЯГ» на мультимедійній платформі іномовлення «Укрінформ» й дізнатися з відеоматеріалу «5 каналу». До речі, згадуваний в останньому роман Степана Процюка «Троянда ритуального болю» про Стефаника, як і твори самого Василя Семеновича, є в нашій бібліотеці.