Володимир Рутківський «Ганнуся»

    Весела пригодницька повість Володимира Рутківського «Ганнуся» є добрим і цікавезним чтивом не лише для дитячої, а й для дорослої авдиторії. Це та книга, яку ви можете читати зі своїми батьками – разом чи почергово… Бо ж хоча твір названо дівочим іменем і логічно було би саме Ганнусю вважати головною героїнею, роль Кості-оповідача, дорослого чоловіка, письменника, є не менш вагомою. Тож якщо твоя увага буде всуціль прикута до Ганнусі, то око твоєї мами чи батька, вочевидь, стежитиме за Костянтином. Хоча хтозна… Ці двоє складають добрий дует, навчають одне одного, попри суттєву різницю у віці, відмінний досвід, розбіжні темпераменти. 

    Здається, оповідач є «носієм» думок Володимира Рутківського – досвідченого письменника, який теж вряди-годи переживає моменти творчої кризи, коли натхнення десь заблукало й забуло повернутися. Та ще гамір за вікном такий, що можна оглухнути – не те, що закликати зрадливу Музу. «Ну ніякого порятунку від цих дітлахів немає! Навіть власного голосу за ними не чутно», – бідкається Костянтин. І далебі не підозрює, як несподівано й «поривчасто» зміниться його світ. Так, саме поривчасто, бо ж телефонний дзвінок від знайомої та її благальне прохання «прихистити» доньку Ганнусю на певний час (поки Ірина та її чоловік у відрядженні) перевернуть буття Костянтина з ніг на голову. Та й, зрештою, чого можна сподіватися від дитини творчих батьків – кінооператора та журналістки?! 

    Ех, Ганнуся – таки справжній бурелом чи, може, тайфун?.. Швидкість її мовлення не виміряти жодним спідометром! Речення, ба навіть абзаци, зливаються в єдине слово, звуки наступають одне одному на п’яти, коли дівчинка емоційно намагається переповісти пережите й побачене нею. А ще, думаю, їй вдається мимохіть, ненавмисно перевиховати Костянтина. 

    Справді, її запалу вистачить на двох! І Ганнуся таки примусить Костю (саме так вона його кличе, вважаючи своїм другом: різниця у віці для неї нічого не важить!) взяти участь у поетичній грі. З цим блакитнооким дівчам кожен стане поетом, бо якимось дивним чином вона відчуватиме найбезглуздіші, хоча і вкрай оригінальні (!), варіанти віршових рядків, які спадатимуть оповідачеві на думку. 

    А взагалі-то, Володимир Рутківський ніби навмисно-ненавмисно дражнить читача в час карантинних обмежень. Лише уявіть маршрут Костянтина та Ганнусі до села Воронівки, що на Черкащині: літак – автобус – теплохід – автобус. Справжня екзотична подорож, учасникам якої можна лише позаздрити! Можливо, додасте, що село – то нецікава зупинка… й варто їхати далі. І тут помилитеся, бо в товаристві Ганнусі не може бути нудно! А ще текст Володимира Рутківського є справжньою скарбницею для допитливої дитини, енциклопедією цікавих слів, значення яких знає не кожен дорослий. Ну хоча б кішка… Здогадуєтеся, чому блакитні оченята Ганнусі наповнюються сльозами, коли Костянтин просить принести кішку для «порятунку» затонулого в криниці відра? Так, дівчинка мляво й стражденно тягне здоровенного кота Васька, мов на страту… Бо не відає, що кішка – то лише інструмент на кшталт якоря… А чи відомі вам подібні слова? 

    У кожному разі ця дівчинка навчить вас не сумувати, бути допитливими, щирими й товариськими. А ще Ганнуся знає, як готувати найсмачніше варення, і наприкінці книги обов’язково поділиться з вами рецептами. Адже її варення – найсолодше, як смак дитинства…

Ганна Клименко (Синьоок)