Джонатан Свіфт «Мандри Гуллівера»

    Один із найвідоміших політично-сатиричних творів XVIII століття сьогодні сприймається як звичайний пригодницький роман. Принаймні серед дітей і підлітків, які бачать очевидний бік історії: дивовижні народи, вигадані королівства, карколомні події, що чергуються з калейдоскопічною швидкістю. Однак що старше стає читач, то більше прихованих насмішок над державним устроєм, політикою європейських країн і рисами всієї людської раси він відшукує… 

    Найчастіше діти ознайомлюються з першою подорожжю Гуллівера – до країні ліліпутів. Працюючи хірургом на кораблі, цей чоловік одного разу потрапляє в страшний шторм й опиняється у світі, населеному дріб’язковими карликами, що дуже нагадують англійців, якими вони були 3 століття тому. У Ліліпутії Гулліверу пощастить взяти участь у численних палацових інтригах, у війні із сусідньою країною, у конфлікті «гостроконечників» і «тупоконечників» (ці дві партії при дворі не могли вирішити, з якого кінця розбивати варені яйця) і зрештою – втекти від гріха подалі. 

    Водночас, наступні побрехеньки Гуллівера не менш цікаві. Після Ліліпутії він потрапить в утопічну країну велетів Бробдінгнег, де стане просто іграшкою й кумедною незначною розвагою для місцевого населення. Потім – на летючі острови, переповнені псевдонауковцями й майстрами розмов із померлими. Останній пункт вимушеної мандрівки – країна розумних коней гуїгнгмів і звіроподібних людей єгу. В останніх остаточно розчарований у людях Свіфт зображує своїх сучасників, щоправда, в дещо карикатурному вигляді. 

    Попри те, що натяки на відомих у XVIII столітті правителів і дрібних англійських інтриганів нам сьогодні незрозумілі, ця книга з тих, що добряче розвивають мозок. «Мандри Гуллівера» можна перечитувати багато разів, вибираючи в кожному віці адаптований варіант. Для менших читачів – це сильно цензурована пригодницька казка з малюнками, для старших – оригінальна версія з коментарями дослідників. Задоволення й користь від кожної версії обов’язково будуть.