Мереживо долі й творчості Таміли Чупак

    Здається, важко писати про тих митців, яких не знаєш особисто або котрі вже відбули в далекі засвіти: не запитаєш у них, не уточниш, не дізнаєшся, чи в тому руслі рухаєшся щодо аналізу їхньої творчості. А от про сучасників, думається, тим паче людей, добре знайомих, насупроти: дуже легко й просто. Але… Насправді усе з точністю до навпаки.

    Уже впродовж кількох років товаришую з Тамілою Чупак, людиною неймовірно щирою та доброю, яку позиціоную Голосом, Душею Кам’янки, яку, зрештою, вважаю і своєю спорідненою душею, духовною посестрою, бо саме Таміла відчуває мене на сто відсотків… (Чи ж не тому три мої вірші отримали нове життя завдяки музично-пісенній інтерпретації мисткині?..). Проте, зізнаюся, до тремкоту боязно й бентежно: раптом щось не висвітлю, забуду важливе, суттєве і навпаки видам дещо потаємне, яке повинно лишитися прихованим для стороннього ока… Але головне – почати, чи ж не так? 

    Таміла Чупак – поетка, прозаїкиня, композиторка з міста Кам’янки Черкаської області. Обіймає посаду заступниці директора Кам’янського державного історико-культурного заповідника. Є авторкою трьох поетичних збірок («Я молюся піснею до неба», «Білим по білому», «Перелуння»), двох книг малої прози («Павутинова мелодія бабиного літа», «Косички у стані афекту»), двох музичних збірок («У серце звуком семиструнним», «Співограй»). Членкиня Всеукраїнської музичної спілки (з 2011 р.), Національної спілки письменників України (з 2019 р.). Є лавреаткою низки літературних і музичних конкурсів. Так, за книгу «Косички у стані афекту» письменниця здобула перемогу у Всеукраїнському літературному конкурсі для дітей «Лоскотон» (2019). Цього (2021-го) року стала лавреаткою Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені І. С. Дробного в номінації «Музичне мистецтво» (за пісні на слова Івана Дробного «Вишнева гілка», «Дві свічки дитинства»). Між іншим, пані Таміла є авторкою багатьох пісень на слова класиків (Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олени Теліги, Василя Стуса, Василя Симоненка) й поетів-сучасників (Ліни Костенко, Людмили Тараненко, Наталі Віргуш, Катерини Вербівської, Івана Дубініна та ін.). 

    З березня 2016 року Таміла Чупак очолює дитячу літературну студію імені Данила Кононенка, яка нещодавно відзначила свій п’ятирічний ювілей. Дві її випускниці, Дарина Бондаренко та Яна Косюк, уже стали студентками ННІ української філології та соціальних комунікацій Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, долучилися до університетської літстудії «Поетична вітальня Ганни Клименко-Синьоок». До речі, упродовж кількох років дві згадані літстудії плідно співпрацюють між собою, мають практику спільних засідань у форматах офлайн та онлайн. Не знаю, що більше підживлює літературний хист юних кам’янчан – зусилля керівниці чи енергетика місцевості… Либонь, усе в синтезі. Але численні перемоги студійців Таміли Чупак у літературних конкурсах у номінаціях поезії та прози потверджують, що Кам’янка є воістину місцем сили, точкою опори, міцним фундаментом, благодатною місциною для вияву свого таланту. «І як же серед такої краси не писати віршів, не співати пісень, не творити чудової музики?» – риторично запитував Данило Кононенко в передмові до другої поетичної збірки Таміли Чупак «Білим по білому». 

    Чи просто, чи складно жити й творити такій різногранній особистості?.. Яка іпостась є головною, а яка – другорядною?.. Письменниці чи композиторки? Поетки чи прозаїкині? 

    У літературу, приміром, Таміла Чупак увійшла як поетка, лірика якої воістину ніжна й наснажена музичністю. Це стосується й верлібристики як поезії неримованої, і римованих віршів.

                            Під ритмічний перегук краплин
                            так легко випрозорюється
                            мелодія любові.
                            Вправнішого концертмейстера, ніж дощ,
                            мені не знайти.
                            Воркун краплистий,
                            про що він думає?
                            Йде собі дощ…
                            А моя любов – просто є
                            і її не бентежать
                            ніякі примхи
                            погоди.

Або:

                            Ще не зів’яли барви літа,
                            Ще промінь б’ється у вікно,
                            І птахохор не знає нот,
                            І всюди музика розлита…

    Пані Таміла – справжня творчиня неологізмів: «Мороз снігозорив, / візерунководив…»; «Ледь чутно заромансились слова…»; «і стрепенулась пісня мрійнокрила…»; «слова мокросльозили сумовито…»; «Сині птахи загублених мрій прилітали послухати квітомузику». Ці словесні новотвори продукують оригінальну образність, багатюще плетиво уявлень, нові асоціативні візерунки і, звісно, дивовижним чином єднають два мистецтва – поетичне й музичне. 

    Що ж до злагодженості між поезію та прозою, то Таміла Чупак зізнається, що обидві постійно сперечаються за неї (авторку), кожна з тих двох, либонь, вимагає стовідсоткової уваги мисткині. Промовистою в цьому сенсі є назва першого розділу книги «Павутинова мелодія бабиного літа» («Поезія образилась»), а перше оповідання з того розділу («Осіннє видиво») осмислює цей літературний конфлікт, а може, певною мірою є зізнанням письменниці. Тож як повернути прихильність Поезії, як перепросити в неї за неувагу?.. Що ж удієш, коли Вона, Поезія, така вразлива?.. «Слова, як і я, не любили осіннього холоду, тому зібралися разом та й полетіли у вирій. А мене, безкрилу, покинули одну серед листопадової сумоти. Як не кликала їх додому, надсилаючи з журавлями телеграми, все було марно. А мені без рим та верлібрів – світ не милий». Як далі образно мовиться в оповіданні «Зустріч»: «Зібрала вузлик з нехитрими пожитками – зошитом, ручкою, думками – та й пішла не оглядаючись». Думається, в образі Поетеси, героїні означеного твору, прозирає постать авторки, яка береться за прозу: «Усі попередні образи й зради Поезія змогла пережити, але ця виявилася найболючішою. Кінець дружбі».

   

    У кожному разі, проза Таміли Чупак і для юного, і для дорослого читачів є напрочуд ліричною. Я би означила її прозопоезією чи поезопрозою. У передмові до книги «Павутинова мелодія бабиного літа» Сергій Носань слушно зауважив: «Таку прозу <…> дано писати тільки поетові, або ж прозаїку з витончено-чутливою поетичною душею». Додам: душею мелодійною та музичною, бо письменниця, народжена в сім’ї вчителів, змалу виховувалася в мистецькій атмосфері, що головним чином визначило її шлях, зорієнтувало життєвий вибір, підживило духовно. У цьому контексті вимовними будуть слова Данила Кононенка: «<…> виховувалась на бабусиних піснях і татовій та дідусевій музиці – перший грав на баяні, другий у місцевому духовому оркестрі на баритоні». 

    Таміла Чупак не лише звуками творить мелодію, а й живописує словом: картини постають в уяві живими й барвистими, бо яскравою та розмаїтою є палітра мисткині.

                            Вона любила малювати
                            кольорові сни.
                            Розвішувала картини
                            у рамочках на білих стінах,
                            а вони
                            переливалися веселково,
                            заступаючи чорноту ночі.
                            Та коли до Її повік
                            припадала устами дрімота,
                            місяць ледь чутно
                            шепотів у вікно:
                            «Спи, сонячна доню, спи,
                            але, як виростеш –
                            у дорослому житті
                            не розгуби
                            цих квітоснів».

    Хоча пані Таміла проживає в Кам’янці з її неповторним Тясминським каньйоном, атмосферним гротом, багатою історією, де фігурують поет О. Пушкін, композитор П. Чайковський, декабристи, але зізнається в любові Черкасам. Можливо, тому що саме місто ЧЕ стало Містом її Юності… І Щастя, і Мрій:

                            Вимріюю квапливими кілометрами
                            радість зустрічі з Містом Щастя.
                            Заблукана в загадковості петлястих вуличок,
                            дихаю насонценим травневим повітрям
                            і не надихаюсь.

                                                        <…>

                            Перепливаю через спішну гамірність перехресть,
                            багатоголосу непогамованість площ,
                            встерігаючи очима знайомий сквер.
                            Чи віднайду ту самотню лавку під юною липою?
                                                                                   (з вірша «Місто Юності»)

    Саме тут, у Черкасах, юна Таміла Чупак навчалася в державному музичному училищі ім. С. Гулака-Артемовського. Далі був Кіровоградський державний педагогічний інститут (музично-педагогічний факультет), але любов до Черкас лишилася справжньою та особливою. До міста ЧЕ пані Таміла тяжіє і душею, і тілом, тож часто приїжджає сюди як гостя та учасниця різних заходів і дійств, зокрема літературно-мистецьких та музейних.

    Насамкінець не можу обійти увагою книгу «Косички у стані афекту», бо саме вона орієнтована на дитячу авдиторію. Хоча визначення вікових категорій і читацьких інтересів – справа досить умовна. Адже ще в попередній, неодноразово мною згаданій вище, прозовій збірці «Павутинова мелодія бабиного літа» є низка творів, що будуть цікавими і для дітей, і для дорослих. Лише сприймання різнитиметься; перші акцентуватимуть щось одне, другі – інше. Але цінність таких творів не лише не зменшиться, а навпаки помножиться – завдяки їх «універсальності». 

    «Косички у стані афекту» – видання, яке можна назвати інтерактивним, зважаючи на запити сучасного читача. «Родзинкою» книги є те, що окремі слова тут замінені візуалізованими малюнками чи то своєрідними графічними піктограмами (художнє оформлення Катерини Вербівської). Також є слова, що на тлі інших вирізняються шрифтом, кольором. Назва кожного твору розміщена в межах стрілки, спрямованої до тексту, – це теж певною мірою натяк на інтерактив. Так чи так, книга прикметна цікавим задумом і креативним підходом, що «працює» на залучення ширшої авдиторії. Оповідання «Косички у стані афекту», назва якого й дала «ім’я» збірці, оспівує дівочу дружбу, а всім, хто сумнівається у справжності останньої, доводить, що жіноча дружба таки існує, а ще – вона має дивовижну силу. Хоча, можливо, не на всі образи варто відповідати силою. А що, коли хлопець просто не вміє висловити своє почуття і вирішує привернути до себе увагу дівчини по-розбишацькому? Що з того вийде, не переказуватиму. Але в стані афекту може бути навіть Петро Ілліч Чайковський на портреті, коли Софійка знущатиметься над вальсом: «монотонно і в’яло возила пальцями по клавіатурі фортепіано» («Софійка, Мама і Чайковський»). А чи знаєте ви, що Сьогодні має два ймення – Тут і Тепер? Авторка змальовує Сьогодні хлопцем, який щоранку прокидається в доброму гуморі, як Тепер він дбайливою рукою освіжує троянди, як Тут просить сонце світити яскравіше. І все ж, Сьогодні не може мовчки спостерігати, коли когось ображають. Але чи вдасться йому провчити старшокласника Артема, чи Сьогодні забракне часу і він стане спогадом?.. («Сьогодні»). Оповідання «Лелеки прилетіли» має безпосередній стосунок до Кам’янки, бо саме там мені доводилося на власні очі бачити на стовпах лелечі гнізда, ба навіть довгоногого красеня, що сміливо й гордо походжав по даху сусіднього будинку. 

    Привідкрию завісу «таємниці»: Таміла Чупак реалізує задум щодо написання великої прози – сподіваюся, невдовзі твір оформиться в окрему книгу, яка побачить світ. 

    Якось авторка поетично констатувала:

                            Не той поет,
                            хто свою Музу
                            бере за горло,
                            щоб вичавити з неї
                            слово,
                            а той,
                            кого вона веде
                            за руку
                            і в чоло
                            цілує.

    Справді, поезія не може бути силуваною. Істинне мистецтво – органічне й оригінальне. Саме такою є творчість Таміли Чупак – композиторки з поетичною душею, письменниці з музичним відчуттям світу. Черкащанки з кам’янським «осердям», кам’янчанки з черкаським «перелунням». Літераторки, яка навіть методою «білим по білому» творить неповторну й стильну палітру.

                    Ганна Клименко-Синьоок,
                    кандидатка філологічних наук,
                    доцентка кафедри української літератури та компаративістики
                   Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

    Післямова від редактора блогу.

    Поза сумнівом, ця натхненна розповідь і фаховий розбір творчості Таміли Чупак, а також бесіда двох письменниць розпалить у вас бажання дізнатися про авторку більше. Ви можете продовжити своє знайомство із творчістю літераторки, взявши її книгу в нашій бібліотеці та зазирнувши на сайт закладу в розділ «Радимо прочитати» (рубрика «Читаємо разом з письменником»). А також завдяки відео, підготовленому Черкаською обласною бібліотекою для дітей у межах Всеукраїнської піар-акції «КОЛО Читання. Книга єднає країну!». Закріпити ж знання пропонуємо за допомогою авторської вікторини «Сонячне сопрано Таміли Чупак» та кросворду «Розкрилені струни Таміли Чупак» на «Ігровому майданчику» сайту.