Улюблениця дітей Агнія Барто

    Її ім’я та вірші відомі всім дорослим людям країн колишнього СРСР. Її книги видавали мільйонними накладами, вірші вважалися своєрідним «золотим стандартом» в дитячій поезії й перекладалися 72 мовами. Її думка була настільки шанованою, що письменницю включили до міжнародного комітету з присудження премії ім. Г.-Х. Андерсена. Здогадалися, про кого мова? Звісно, це Агнія Барто, і сьогодні минає 115 років із дня її народження.

    Прикметно, що в деяких матеріалах розповідають цілу історію про дату її народження: буцімто, коли Гетель Воловій (таке дівоче прізвище й, за окремими джерелами, справжнє ім’я поетеси) було 15 років, вона вирішила допомогти своїй родині, якій не вистачало грошей. І вона влаштувалася в магазин «Одяг». Штука в тому, що на роботу туди брали з 16, тож і довелося дівчині «накинути» собі рік. Якщо ця байка правдива, то ювілей Агнії Львівни ми мали б відзначати 4 лютого наступного року… 

   Письменниця належала до тих людей, які своїм життям осявали світ – і це не натужний пафос, а констатація факту. Жінка відчувала в поезії своє покликання і хоча, вдовольняючи амбіції батька, закінчила хореографічне училище й деякий час навіть працювала в балеті, у ще молодому віці «перекваліфікувалася» в професійного літератора. Аби краще зрозуміти потреби, емоції, побутові історії дітей, вона читала дитячі листи в «Піонерській правді». Коли захотіла написати про підлітків, пішла в училище й нарівні з майбутніми героями свого твору вивчилася на токаря. Під час Другої світової війни не змогла стояти осторонь народної біди й всіма правдами й неправдами дісталася на фронт. Аби по два-три рази на день читати свої дитячі віршики, пісеньки, лічилки, поетичні новели, поеми, сатиричну поезію вдячним солдатами. А вояки зі щирим захватом згадували під час таких зустрічей своє дитинство й залишені в тилу родини. 

    Агнія Барто пережила страшну трагедію – у неї загинув син, у 1945 році втрапивши під колеса автомобіля. Але вона пережила своє горе й віддалася громадській діяльності: почала регулярно відвідувати дитячі будинки й підтримувати дітей, які втратили батьків у роки нацистської навали. Такі бесіди наштовхнули її на думку створити радіопередачу з промовистою назвою «Знайти людину», такий собі передвісник сучасного «Жди меня». Використовуючи уривки дитячих і материнських спогадів, які не брали до уваги під час офіційного розшуку державні установи, поетеса допомогла возз’єднатися 927 (!) родинам. За результатами передачі Агнія Львівна навіть написала прозову книгу для дорослих з однойменною назвою. 

    Знайти віршики авторки українською мовою сьогодні не проблема. Особливо часто перекладають твори зі знаменитого циклу «Іграшки» (це там про ведмежатка з відірваною лапкою; бичка, що качається на ходу; зайчика, якого кинула хазяйка), який, до речі, цього року також «святкує» ювілей – 85-річний.