Інтелектуал і новатор Валер’ян Підмогильний

     Обличчя цього молодого, красивого чоловіка, на жаль, відоме мало кому з наших співвітчизників. А це, між іншим, один із найвизначніших українських письменників першої третини ХХ століття, «передтечія» українського літературного екзистенціалізму, талановитий перекладач і просто дуже освічена людина – Валер’ян Петрович Підмогильний. І ще – одна з тих жертв сталінських репресій, яку просто не можна пробачати, хоча б тому, що його вбивство стало нищівним ударом для всієї нашої культури. Хтозна, які ще оповідання й романи міг би створити цей геній, який, ледве досягнувши 20-річного віку, у своїх філософських поглядах і літературному стилі вже де в чому випередив загальновизнаних Жана-Поля Сартра й Альбера Камю. 2 лютого виповнюється 120 років від дня його появи на світ.

    Народжений і вихований у селі, у родині управителя поміщицького маєтку, не маючи змоги здобути повноцінну освіту (через брак коштів він вчився на математичному та юридичному факультеті Катеринославського університету з перервами й у результаті так і не зміг закінчити виш), він примудрився стати справжнім інтелектуалом й досконало опанувати французьку мову. Його ретельні, виважені, ідеально припасовані в стилістичному й мовному плані переклади Анатоля Франса, Бальзака, Мопассана, Стендаля, Вольтера, Дідро, Альфонса Доде, Гюстава Флобера, Віктора Гюго досі вважаються неперевершеними й охоче перевидаються багатьма українськими видавництвами. Підмогильний навіть встиг попрацювати над сценарієм фільму «Коломба» за романом Проспера Меріме й спільно з Євгеном Плужником у 1926 – 1927 роках підготувати два видання словника «Фразеологія діловоï мови».

    Водночас, Валер’ян Петрович не забував і про власну творчість, тому подарував читачам чимало оповідань, кілька повістей і навіть 2 романи. У його короткій прозі годі шукати яскравих барв і світлих тонів, як і вся реалістична українська література того часу, вони були присвячені війнам, революціям, випробуванню характерів. Письменник досліджував психологічний стан людей, з якими йому довелося жити в один час, у межових обставинах, перед обличчям смерті й морального винищення. А от роман «Місто», який сьогодні вивчають у старших класах школи, та твір «Невеличка драма» – геть зовсім нехарактерні для української літератури на той момент. Підмогильний представив увазі читачів нових героїв і створив перший у нашому красному письменстві урбаністичний твір. Його персонажам – учорашнім уродженцям сіл – доводиться перелаштовуватися на інший життєвий ритм, вивчати нові професії й простори для амбіцій, сприймати нову мораль і «викручувати» свої принципи відповідно до прийнятих у новій, міській, громаді. Ці твори – багато в чому школа життя, актуальна й сьогодні.

    Валер’янові Петровичу судилося прожити лише 36 років. Уже в 1934 році його заарештували за схильність писати правду щодо «політики партії». Так, серед звинувачень Підмогильному в протоколі наводиться його вислів про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду»… Подальша доля стандартна: спочатку – «десять років із конфіскацією» й доправлення до Соловецького табору особливого призначення, нескінченні дні в страшних умовах табірного ізолятору, де він ще намагався щось писати. У 1937 році сумнозвісна особлива трійка УНКВС винесла новий вирок: «Розстріляти». Разом із Валер’яном Підмогильним в урочищі Сандармох у Карелії було розстріляно понад 1000 в’язнів, серед них Микола Зеров, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш...