Оля Русіна «Мія і місячне затемнення»

    Кожен день як неймовірна пригода, дружба навіки й ненависть до смерті, страшні таємниці й пекучий сором за свої вчинки, мрії про високе й образи, які неможливо пробачити. Усе це не сюжет гостросюжетного готичного горору, а... життя звичайнісінької дитини. Ну правда! Хіба ви ніколи не запускали з даху ракету, що замість послання інопланетянам доставила хіба що купу клопотів з розбитим вікном сусідам напроти? Не ховалися під столом шкільної їдальні? Не залазили на дерево так високо, що потім годі звідти злізти? Якщо ні, з вашим дитинством точно щось було не так! 

    Зате в Мії та її друга Матвія з братиком Людожерчиком усе це є. Вони мріють про іграшки й шукають Казкову Країну в шафі, нудьгують у художньому музеї, зате до нестями жадають потрапити в астрономічну обсерваторію, а ще дбайливо бережуть свої таємниці. Наприклад, Мія не може нікому зізнатися, що її батько був так довго відсутній в її житті тому, що мав надсекретну роботу, пов’язану з космосом. Принаймні, це він їй так сказав... А Матвій мовчить про свою дитячу закоханість у дорослу працівницю музею Софію, що, здається, віддала вже своє серце однолітку. 

    У книзі добре описані ті побутові проблеми, у які батьки часто втягують своїх дітей. Наприклад, мама Мії будує новий щасливий шлюб із новим чоловіком і дитиною, доки Мія виховується в дідуся. Коли ж їй, нарешті, вдається облаштуватися в новому житлі, куди можна забрати старшу доньку, виявляється, що Мія зовсім не готова переїжджати в інший бік міста й переходити в нову школу. Діти нерідко брешуть і самі стикаються з брехнею від старших. Остання їх надзвичайно болісно ранить. Усі ці моменти добре обговорювати в родині після прочитання книги. Або просто насолоджуватися реалістичним і яскравим описом найсвітлішої пори життя.