Тетяна Поставна «Коли я була лисицею»

     Вам треба знати дещо дуже важливе про головну героїню цієї історії. Одного разу її дідусь блукав лісом і знайшов біля лисячої нори немовля. Хто були його батьки? Бозна, можливо, лисицями й були. Отже, 5-річна дівчинка, яка живе в дідуся й бабусі, напівлисиця! Щоправда, свій хвостик (не менш рудий, ніж волосся) вона бачить тільки відразу після сну, та й то на мить. Але ж недаремно вона чує запах бабусиної юшки ще знадвору! 

    А ще Лисичка має власного янгола – Ре. Він живе в зеленому місті й схожий зовні на Маленького принца. Ре з’являвся до малечі лише двічі. Уперше – коли її бабуся сильно занедужала й почала марити. Удруге – коли бабуся сама вирушила до янголів... Так Лисичка залишилася із самим тільки дідом. Але їм й удвох непогано. По-перше, у них є собака Меркурій. По-друге, дідусь знає все на світі: і про гриби, і про озера, і про старі телевізори. Крім того, навколо так мало людей, які розуміють гумор, мають фантазію й не називають маленьку Лисичку брехухою та сиротою...

    Пронизлива дитяча казка «Коли я була лисицею» не випадково потрапила до фіналу премії «Еспресо. Вибір читачів – 2020». Це – концентроване дитинство, літо, щастя. Так само це історія про самотність, дорослішання, перші втрати й зіткнення з нерозумінням. Цю книгу обов’язково треба читати в сімейному колі, адже потім у дитини й батьків точно з’явиться чимало тем для обговорення й роздумів. І ще один дуже важливий момент: у книзі надзвичайно красиві, насичені ілюстрації від Маші Фої, які вчать вірити в дива й зігрівають душу не гірше за чашечку теплого какао.