Льюїс Керролл «Аліса в Дивокраї»

 

    26 листопада 1865 року ця казка була опублікована вперше. І з того часу навічно увійшла у світову культуру. Над тлумаченням образів, віршиків, загадок, окремих пасажів «Аліси в Дивокраї» та «Аліси в Задзеркаллі» (продовження, що з᾽явилося друком на шість років пізніше) відтоді працюють філологи, психоаналітики, математики, семіотики й ще чимало спеціалістів із різних галузей. Взяти хоч би Чеширського Кота – миле створіння, здатне не просто зависати в повітрі й висловлювати глибокодумні іронічні сентенції, а й зникати та виникати послідовно, від хвоста до посмішки. Існує щонайменше 3 версії з поясненням імені й усмішки цього персонажа. За однією з них, головки сиру, виготовлені в графстві Чешир, мали вигляд котячої голови. За іншою – на вивісці однієї знайомої Керролові забігайлівки невдало зобразили леопарда, що був більше схожий на усміхненого кота. Ще за іншою – у давній приказці всі коти Чеширу посміхаються. 

    І він не єдиний, хто вражає уяву. Живі карти, Божевільний Капелюшник, Березневий Заєць, Черепаха Нібито, Герцогиня з немовлям-поросям і ще багато героїв висловлюються та діють відповідно до своєї специфічної логіки.

    Сама історія виникнення казки дуже красива й мила. Одного літнього дня 1862 року Льюїс Керролл (справжнє ім’я цього письменника й математика – Чарлз Лютвідж Доджсон) разом із другом, професором Робінсоном Даквортом, влаштував прогулянку човнами по Темзі донькам свого товариша Генрі Лідделла. Аліса, Лоріна та Едіт були улюбленицями Доджсона, він часто із задоволенням загадував їм загадки й вів із ними бесіди. А того дня, на прохання Аліси Лідделл, склав і казку, у якій кожна знайома дівчинці людина набувала несподіваного образу. Так, Лоріна перетворилася на Папугу Лорі, Едіт – на Орля. Трохи занудна гувернантка дівчаток, панна Прікетт – на Французьку Мишу, сам Доджсон – на птаха Додо, а Робінсон Дакворт – на Качура. У казці також пародіювалися повчальні віршики зі шкільної програми. Алісі так сподобалася історія про неї, що вона попросила автора записати її. За два роки Доджсон подарував своєму маленькому другу власноруч виготовлену книжку з малюнками. А ще за рік казка була надрукована з ілюстраціями приятеля Чарлза Доджсона – художника-карикатуриста Джона Тенніеля.

    Увесь світ Дивокраю – безкінечне поле для досліджень і повторень в інших книжках, кінострічках, музичних творах, живописних полотнах і різного роду перформансах. Та залишмо ці сфери науковцям, спробуймо оцінити книжку як звичайні читачі. Малеча занурюється в сюжет на раз, адже в Дивокраї все можливо й усе доречно. Аліса пірнає в нору, заінтригована видивом кролика-буркотуна з годинником. Там вона постійно змінює власний зріст, зустрічається з балакучими тваринами, грає в найдивніший в історії крикет. Абсурд нестримно нагромаджується, Аліса плутає всі шкільні знання й спокійно реагує на абсолютно божевільні вчинки та безглузді фрази зустрічних героїв. На неї чекає оповідь про танці черепах з омарами, далекий від реальності суд над валетом, незліченні вироки про смертну кару, жодного разу не втілені в життя, та ще чимало подібних речей.

    Скільки б ви не читали цю смішну й мальовничу казку в різному віці, щоразу вона відкриватиметься вам іншим боком. Мабуть, Дивокрай у кожного свій, і наші пригоди тривають, доки триває наш пошук і ми здатні вірити в чудеса.

    P.S. У продовженні казки – «Алісі в Задзеркаллі» – ще більше загадок, пародій та абсурду. Пригадати цю книжку ви можете, переглянувши наш буктрейлер на сайті Черкаської обласної бібліотеки для дітей (розділ «Радимо прочитати», рубрика – «Книги-ювіляри»).