Український Індіана Джонс – Дмитро Яворницький

    6 листопада минуло 165 років від дня народження геніальної людини – «літописця українського козацтва», блискучого фольклориста, етнографа, письменника, археолога, лексикографа, історика Дмитра Івановича Яворницького. Якщо доречно буде ввести в допис про цього науковця «голлівудську» лексику, то це наш, український, Індіана Джонс – захоплений і безкомпромісний шукач старожитностей, охоронець національних скарбів.

    За своє довге життя Дмитро Іванович пережив чимало пригод. Нащадок давнього дворянського роду, що веде історію від козацької старшини, науковець намагався продовжити працю батька й діда – віддати життя служінню церкві. Але вже через три роки навчання в духовній семінарії збагнув, що схоластика й жорсткі релігійні догми – не його призначення, а народжений він, аби працювати в науці. З того часу починаються як тяжкі поневіряння й переслідування талановитого вченого режимами усіх політичних забарвлень, так і яскраві авантюри, знайомства з видатними особистостями свого часу, небезпечні для життя, екстремальні події. У різний час Дмитро Яворницький працював у наукових установах Харкова, Санкт-Петербурга, Москви, Казані, музеях Самарканда й Дніпра (на той період – Катеринослава). Він був двічі одружений. При цьому першу жінку йому, за родинною легендою, обрала мати. Шлюб був невдалим, подружжя виявило це майже відразу, проте офіційно вчений розлучився з першою дружиною аж через 30 років після весілля. Через кохання він загубив друга – талановитого поета Я. Щоголєва, закохавшись у його доньку. Проте й ці стосунки виявилися надто палкими й болісними для обох.

     Протягом усього життя науковець збирав народні пісні, казки, легенди, козацькі перекази, колекціонував запорозькі старожитності, близько спілкувався з лірниками й кобзарями, вів активні археологічні розшуки на землях, де козацтво досягло найбільшого розвою (одного разу такі дослідження ледве не закінчилися фатально – Яворницького майже поховали заживо в кургані). Він позував на картині І. Рєпіна «Козаки пишуть листа турецькому султанові» в якості писаря й допомагав живописцю шукати одяг для його натурників-козаків. А ще мандрував до Єгипту та Єрусалиму, був знайомий із Лесею Українкою та Львом Толстим, склав епохальний Словник української мови, до якого ввів близько 60 тисяч нових слів, не зафіксованих раніше… Він, по суті, здобув славу музею в Дніпрі, присвятивши його захисту й відбудові значну частину життя. Незважаючи на похилий вік, в останнє десятиліття був неодноразово звинувачений у «буржуазному націоналізмі», позбавлений пенсії, покинутий більшістю друзів, які боялися спілкуватися з «неблагонадійним» науковцем… Детальніше про цю непересічну долю читайте на сайті Черкаської обласної бібліотеки для дітей у рубриці «Бібліографічні матеріали» (розділ «Бібліотечному фахівцю»).