Перший росіянин-лауреат Нобелівської премії з літератури Іван Бунін

 

     22 жовтня пропонуємо приділити бодай пів годинки читанню творів прекрасного письменника, першого росіянина-лауреата Нобелівської премії з літератури Івана Олексійовича Буніна. Він народився 150 років тому. Про своє гірке й сповнене трагедій життя сам митець написав: «Надто пізно народився я. З’явись я на світ раніше, не такими були б мої письменницькі спогади. Не довелося б мені пережити… 1905 рік, потім першу світову війну, слідом за нею 17-й рік і його продовження, Леніна, Сталіна, Гітлера… Як не позаздрити нашому праотцеві Ною! Сам лише потоп випав на долю йому…».

     Тут нічого й додати… Іванові Буніну довелося пережити час важких нестатків (навіть помер він у жахливій бідності), еміграцію до Франції. Він жагуче ненавидів більшовицьку революцію й особливо її лідера – Леніна. На початку кар’єри намагався заробити на харч у земській управі, редакції газети, бібліотеці й книжковій крамниці. Певно, що за таких обставин чоловікові доводилося нехтувати талантом і писати про «земні речі» – боротьбу зі шкідниками, врожай хліба й різних рослин. За час поневірянь він написав стільки подібних статей, що їх, за словами автора, вистачило б на 3-4 томи.

     Хоча фінансові негаразди не заважали йому цікавитися навколишнім світом, заводити нові знайомства, подорожувати. Ще до еміграції Бунін відвідував Берлін, Париж, міста Швейцарії, Єгипту, Сирії, Палестини, піднімався з друзями в Альпи на велику висоту. Був особисто знайомий із помітними літераторами того часу – Л. Толстим, А. Чеховим, М. Горьким, К. Бальмонтом, О. Блоком та ін. Активно переймався театральним життям й різними видами мистецтва. Окрім майстрів пера, він багато спілкувався з К. Станіславським, С. Рахманіновим, талановитими акторами й співаками-сучасниками. До речі, у певний період життя письменник палко захоплювався Україною, мандрував її землями й щиро поважав творчість Тараса Шевченка.

     Івана Буніна називали «найкращим стилістом сучасності», письменником абсолютної щирості й чутливості до фальшу. Його тонку й тендітну, наче кришталь, прозу й стриману поезію називали спорідненими з музикою, живописом, дуже народними, історичними, глибоко філософськими й, водночас, непримиренно реалістичними. Збірку лаконічних оповідань «Темні алеї» іменують «енциклопедією кохання» (сам письменник, який виразив у творах цієї книги всі, і похмурі, і драматичні, і ніжні, і чуттєво-інтимні відтінки любові, вважав «Алеї…» своїм найкращим дітищем. Цікаво, що історії пристрасті й ніжної закоханості, меланхолії та духовної чистоти Бунін творив у період Другої світової війни, в окупованій фашистами Франції).

     Найбільше слави й критики йому принесла дореволюційна повість «Село», де життя російських селян було зображено в усій непривабливості, жорстокості й на тлі історії. Нобелівську ж премію, на думку самого Буніна, він здобув завдяки автобіографічному роману «Життя Арсеньєва», присвяченому дитинству, юності, першій закоханості, творчим пошукам автора. К. Паустовський називав цю книгу «одним із найвизначніших явищ світової літератури».

     Чимало фактів про життя письменника, його прекрасні роботи, критику на його твори можна знайти на сайті, присвяченому Іванові Буніну: http://bunin.niv.ru/