Іронічно-жовчний із дорослими та щирий фантазер із дітьми Саша Чорний

     13 жовтня минуло 140 років із дня народження характерного російського поета й прозаїка, сатирика, автора дитячих книжок, популяризатора російської культури й історії Саші Чорного (справжнє ім’я – Олександр Михайлович Глікберг). Перші роки життя один із п’яти дітей суворого й крутого норовом провізора провів в Одесі. Цікаво, що такий псевдонім він обрав собі не через властивий його віршам різкуватий гумор, а цілком невинним шляхом: маленький Сашко мав брата-тезку. Аби розрізняти двох Олександрів батьки одного з них за кольором волосся називали «білий», а іншого – «чорний». 

    Життя Саші Чорного не відрізняється особливою райдужністю. Його кілька разів виганяли з гімназій – в основному, через неуспішність в алгебрі та конфлікти з дирекцією. Він навіть вступити туди не міг до 9 років через єврейське походження й отримав право на навчання лише після хрещення. У нього не було дитинства: жорстокий батько карав сина за найменшу провинність, за погані оцінки, за фантазерство й прагнення до гри, тож у 15 років юнак втік із дому й деякий час жебракував (родина швидко й з радістю зреклася сина, відмовивши йому в прихистку й допомозі, коли він нарешті надумав до них звернутися). Олександр Глікберг пережив Першу світову війну, де служив при лазареті, вислуховуючи й втішаючи хворих вояків. Не зміг змиритися з більшовицькою владою, тож майже відразу після революції подався за кордон, де прожив до трагічної загибелі.

     Зате він на століття ввійшов в історію літератури. У його віршах, часом жовчних, часом іронічних, іноді несподівано ліричних, завжди з почуттям міри, лунала насмішка над міщанством, глупством, низьким смаком, ницими амбіціями владників й життєвим устроєм дореволюційного російського суспільства. Саша Чорний співпрацював із часописами «Сатирикон», «Сучасний світ», «Аргус», «Сучасник», газетами «Київська думка», «Одеські новини» та ін. Популярність він здобув уже з першими роботами, й у певний період часу його слава сягала того, що, за словами К. Чуковського, «отримавши свіже число журналу, читач, насамперед, шукав у ньому вірші Саші Чорного».

     Чимало писав він і для дітей, як-от: «Тук-Тук», «Жива абетка», «Сон професора Патрашкіна», «Щоденник фокса Міккі», «Котяча санаторія», «Рум’яна книжка», «Біблійні казки» (дуже вільні перекази біблійних сюжетів) тощо. Не зазнавши справжнього щастя в дитячі роки, він до зрілості шукав дитячого товариства, захоплюючись забавками, мовою, щирим поглядом малечі на світ. І діти охоче сприймали його як «свого». А дорослим він залишив особливу, іронічну мудрість, заховану у віршах та прозі. Своєрідний девіз, який він проніс крізь усе життя (з вірша «Хворому»):

Есть незримое творчество в каждом мгновеньи —
В умном слове, в улыбке, в сиянии глаз.
Будь творцом! Созидай золотые мгновенья —
В каждом дне есть раздумье и пряный экстаз...