Анджела Нанетті «Мій дідусь був черешнею»

 

    Книга італійської письменниці Анджели Нанетті – дуже мила, зворушлива, глибока та трішки сумна розповідь, яка читається на одному подиху. Вона змушує задуматися над життєвими цінностями, згадати тих, хто вже не поруч із нами, а також зрозуміти, що кожна хвилина нашого життя має велику цінність. Цей твір, хоч і розрахований на читання дітям, обов’язковий і для дорослих, особливо тих, у кого є літні батьки. 

    Оповідь написана від імені шестирічного хлопчика, який розказує про свою сім’ю, про події, веселі й сумні, які він спостерігає, переживає, усвідомлює. У хлопчика є батьки, постійно зайняті та знервовані через життєві труднощі, є міські бабуся й дідусь, що більше уваги приділяють своєму собаці, ніж онукові. А ще є бабуся й дідусь, що живуть у селі, куди хлопчик дуже любить приїжджати, де почувається справді щасливим. Саме сільські дідусь і бабуся навчили Тоніно вірити в себе, в дива, подарували найнезабутніші враження та спогади в його житті.

    На жаль, маленькому хлопчикові довелося пережити втрату бабусі та побачити трагедію улюбленого дідуся, який збожеволів від самотності. Через дитяче сприйняття подій авторка показує почуття покинутих літніх людей, яким бракує уваги («Знаєш, старі – як діти, вони не можуть бути самі, бо потребують одне одного»).

    На прикладі хлопчика Тоніно, його взаємин із дідусем і бабусею, ставлення стареньких до своїх гуски та черешні, яким також належить особливе місце в цій історії, письменниця вчить читачів цінувати чаc, проведений із рідними, поки вони ще поряд. Книга також намагається пояснити, як пережити втрату близької людини та як зберегти спогади про родичів, яких уже немає («Запам’ятай: доки тебе хтось любить, померти неможливо»).

    Для дорослих ця книга стане способом повернутися в дитинство, коли все було радісно, просто й зрозуміло, а звичайні речі за допомогою фантазії перетворювалися на щось неймовірне, фантастичне й прекрасне.