Олександр Дерманський. Трилогія «Чудове Чудовисько»

 

    Надзвичайно смішні казки про рожевого в синій горошок чудика з лісу давно знайомі українським малюкам: перша книжка опинилася на книжковому ринку ще у 2006 році. З того часу в історії регулярно з’являються нові фани, а жарти, образи й пригоди не застарівають. Хоча, звісно, час вносить свої корективи: частина сленгу й деякі натяки на політичні події та персоналій (спрямовані здебільшого на батьків) сьогодні вже не так просто зчитуються, а то й взагалі випадають за дужки. Також трошки спантеличує мовлення головної героїні Софійки, місцями аж надто доросле, як за змістом, так і за формулюваннями. Однак усе це зовсім не шкодить сюжету: книга дуже легко читається й викликає посмішку майже на кожній сторінці.

    Одного разу повз вікно простої третьокласниці Соні на вихорі пролітає Чу – не страшне, але дуже метикувате, креативне й добросерде чудовисько. У двох таких різних істот зав’язується найміцніша дружба, і з того моменту пригоди в їхньому житті лиш набирають обертів. Спочатку Чу має переконати інших страховиськ і лісових потвор у самій можливості дружби з людьми, вершачи для цього хороші діяння.

    У другій книзі – «Чудове Чудовисько в Країні Жаховиськ» – додаються цілком земні речі – авіатроща, вибори, підступи. Соня з товаришами вирушає на пошуки батьків і на якомусь відрізку шляху всі ниточки сюжету сходяться на Країні Жаховиськ, де на персонажів і читачів чекає досить несподівана розв’язка.

    Третя історія – «Чудове Чудовисько і Погане Поганисько» – взагалі майже доросла. У ній уже вловлюються відчутні політичні підтексти, та ще й над землею нависає загроза Апокаліпсису, спровокована відродженням віковічного зла. Гумор і деякі фарсові повороти не зменшують градус напруги: за героїв усе одно переживаєш, як за рідних. Утім, казка є казка, тож ні лякатися надміру, ні перенапружувати мозок дитячій аудиторії не доведеться. Така книжка обов’язково сподобається учням молодшої школи й спонукатиме їх погортати інші бестселери автора.