Він винайшов каліграми і не крав «Джоконду» – Ґійом Аполлінер
26 серпня ввійшло в історію літератури як день народження Вільгельма Альберта Володимира Олександра Аполлінарія Вонж-Костровицького, відомого світу як Ґійом Аполлінер (псевдонім утворений із французького варіанту його імен Вільгельм та Аполлінарій). Трапилась ця знаменна подія 140 років тому в Римі.
Французький поет, один із найяскравіших представників європейського авангарду початку ХХ століття, автор слова «сюрреалізм», друг не менш яскравих діячів мистецтва – художника Пабло Пікассо й поета Макса Жакоба, він прожив коротке й повне містифікацій життя. Перші роки його мати, польська аристократка Анжеліка Костровицька герба Вонж, взагалі відмовлялася визнавати Ґійома (як і його молодшого брата Альбера) своїм сином, записавши майбутнього поета спочатку під прізвищем Дульчині з позначкою «батьки не встановлені». До речі, хто його батько таки й досі достеменно невідомо. Вірогідно, італійський офіцер, з яким пані Костровицька втекла з-під пильного ока батьків. Сама Анжеліка не раз опинялася в скрутному фінансовому становищі через любов до казино й романтичних пригод, набувши слави «красивої авантюристки».
Одна із цікавих історій, пов’язаних з Аполлінером, така. У 1911 році з Лувра була викрадена «Джоконда», про що французькі ЗМІ заявляли як про втрату національного масштабу. В одній із французьких газет з’явилася анонімна заява, в якій неназване джерело повідомляло про продаж двох статуй, раніше також викрадених із Лувра, «одному товаришеві художника». Саме цим «товаришем» і виявився Аполлінер, який ще раніше грозив спалити музей. Його й Пікассо поліція й запідозрила у викраденні «Джоконди». Щоправда, обшук нічого не дав, і підозри були зняті. А на справжнього викрадача поліція вийшла аж за два роки.
Як і багато ліричних поетів до та після нього, Аполлінер творив свої ніжні та меланхолійні вірші під впливом нерозділеного кохання – спочатку до валлонки Марії Дюбуа, потім – до Лінди да Сільви, потім – до англійки Анни Плейден (остання, налякана його нав’язливою пристрастю, втекла від поета в Америку). Найвідоміші його поетичні збірки: «Бестіарій, або Кортеж Орфея», «Алкоголі», «Каліграми». Титул останньої книги – вигадана письменником назва жанру графічної поезії, яка згодом «прижилася» в багатьох європейських мовах. Каліграма – це такий собі фігурний вірш, у якому слова складаються в певний предмет (геометричну фігуру, квітку, тварину, будівлю тощо).
Також Ґійом писав вартісну прозу, театральні п’єси, публіцистичні нариси. В історію він увійшов і як автор маніфесту мистецтва майбутнього «Новий дух», що на багато років наперед визначив обличчя нової французької поезії. Його творчість, кипуча енергія, так само, як і роботи друзів-митців і загалом талановитих сучасників, сформувала ту добу, яка в усьому світі відома як "belle epoque" («прекрасна епоха»), час зламу й зміни естетичних позицій.
Французький поет, один із найяскравіших представників європейського авангарду початку ХХ століття, автор слова «сюрреалізм», друг не менш яскравих діячів мистецтва – художника Пабло Пікассо й поета Макса Жакоба, він прожив коротке й повне містифікацій життя. Перші роки його мати, польська аристократка Анжеліка Костровицька герба Вонж, взагалі відмовлялася визнавати Ґійома (як і його молодшого брата Альбера) своїм сином, записавши майбутнього поета спочатку під прізвищем Дульчині з позначкою «батьки не встановлені». До речі, хто його батько таки й досі достеменно невідомо. Вірогідно, італійський офіцер, з яким пані Костровицька втекла з-під пильного ока батьків. Сама Анжеліка не раз опинялася в скрутному фінансовому становищі через любов до казино й романтичних пригод, набувши слави «красивої авантюристки».
Одна із цікавих історій, пов’язаних з Аполлінером, така. У 1911 році з Лувра була викрадена «Джоконда», про що французькі ЗМІ заявляли як про втрату національного масштабу. В одній із французьких газет з’явилася анонімна заява, в якій неназване джерело повідомляло про продаж двох статуй, раніше також викрадених із Лувра, «одному товаришеві художника». Саме цим «товаришем» і виявився Аполлінер, який ще раніше грозив спалити музей. Його й Пікассо поліція й запідозрила у викраденні «Джоконди». Щоправда, обшук нічого не дав, і підозри були зняті. А на справжнього викрадача поліція вийшла аж за два роки.
Як і багато ліричних поетів до та після нього, Аполлінер творив свої ніжні та меланхолійні вірші під впливом нерозділеного кохання – спочатку до валлонки Марії Дюбуа, потім – до Лінди да Сільви, потім – до англійки Анни Плейден (остання, налякана його нав’язливою пристрастю, втекла від поета в Америку). Найвідоміші його поетичні збірки: «Бестіарій, або Кортеж Орфея», «Алкоголі», «Каліграми». Титул останньої книги – вигадана письменником назва жанру графічної поезії, яка згодом «прижилася» в багатьох європейських мовах. Каліграма – це такий собі фігурний вірш, у якому слова складаються в певний предмет (геометричну фігуру, квітку, тварину, будівлю тощо).
Також Ґійом писав вартісну прозу, театральні п’єси, публіцистичні нариси. В історію він увійшов і як автор маніфесту мистецтва майбутнього «Новий дух», що на багато років наперед визначив обличчя нової французької поезії. Його творчість, кипуча енергія, так само, як і роботи друзів-митців і загалом талановитих сучасників, сформувала ту добу, яка в усьому світі відома як "belle epoque" («прекрасна епоха»), час зламу й зміни естетичних позицій.
0 Коментарі