Трагічний письменник і вічний утікач Тодось Осьмачка

    «Не вчує сонце, що нам світ дає, мойого розпачу ніколи!..», – такі слова можна знайти у вірші Тодося (Теодосія) Осьмачки «Не можу пригадать, кого я ждав...». Такий гіркий щем і відчай притаманні не лише цій цитаті, а й майже всій творчості поета, прозаїка, перекладача Осьмачки – нашого земляка, що народився 16 травня 125 років тому в селі Куцівка на Смілянщині. Та що там відчай, справжнє пекло, що навіть на фоні, скажемо відверто, досить-таки похмурої української літератури того періоду видається безпросвітним!
    Він бо й дійсно пережив пекло на землі: вимушена участь у Першій світовій війні й загроза воєнного трибуналу; численні допити й ув’язнення в часи сталінських репресій і побачена на власні очі трагедія голодомору; симуляція безумства й довгі місяці в божевільнях; нескінченні втечі від минулого, від влади, від власної манії переслідування по країнах Європи й Північної Америки й, зрештою, тяжка смерть... У віршах цього автора годі шукати сяйливих пейзажів і ніжної лірики, тільки страх, біль, ненависть, а часом майже нездорова пристрасть.
    Проза ж відрізняється майже документальною точністю в зображенні страшних подій ХХ століття. «План до двору» з описами реалій геноциду 1932 – 1933 років та «Ротонда душогубців» на фактах автобіографії не випадають із похмурих рамок, заданих поезією. Зате «Старший боярин» – цілком інакша повість, глибоко інтимна, красива, сповнена легкого еротизму й колоритних описів традиційного українського села. Саме завдяки цьому твору можна помітити, що Теодосію Осьмачці не чужий був і творчий експеримент, і романтичність, і захоплення народним колоритом. Є ще переклади Шекспіра та Вайлда, які йдуть окремим рядком у його літературній творчості.
    Більше про цю видатну особистість, його творчість та життєву драму читайте в попереджувальній довідці «Відірваний від рідної землі» на сайті Черкаської обласної бібліотеки для дітей.