Майя Фролова «А ви мені – хто?»

    Не так просто зараз взятися читати твори цієї письменниці. Не тому, що це минула епоха – деякі сюжети, поняття існують поза часом. Не тому, що її книги давно не перевидаються, тож видання зношені, несучасні на вигляд. Але тому, що вони змушують душу перевертатися й зазирати вглиб себе. Це сувора реалістична проза про підлітків, але не лише для них. І в дорослих від більшості її історій навертаються на очі сльози та виринають некомфортні думки. Розповідь про хлопця, який несподівано лишився круглим сиротою й не міг дати раду своїй самотності, не оригінальна. Маємо вікторіанську літературу з її Дікенсом і Бернет, із чорно-білим світом. Опинився без засобів до існування, втрапив у погану компанію, знайшовся добрий дядько, вражений твоїми моральними якостями (або отримала спадок), – і ось ти знову в теплі.
    У повісті Майї Фролової все інакше, хоч загальна канва збігається з описаною вище. Однак це не про щасливий випадок і шляхетних аристократів. Це про роботу душі, яка не має права лінуватися. Це виклик для Кості Івника – прийняти вчительку як опікуншу, пустити у своє серце чи продовжувати «вольну вольницю» за спиною не набагато старшого вожака-бандита. Це такий самий виклик для Інеси – знову навчитися любити, знайти ключі до чужої дитини, примусити себе вийти із захисної оболонки й наповненого виключно «високими матеріями» світу й почати жити для іншого. А ще це про любов. До матері, до сина, до дівчини, до свого роду, до роботи та до людського в собі. У книзі немало пафосу й досить очевидного повчання, однак вона не може не вразити. Ця історія змушує працювати над собою, не всяка художня література так уміє.