Марина Макущенко «Темний бік будинку»

    Її звуть Яра й вона не така, як усі. Принаймні не така, як члени її родини – мати, батько та братик Кош – спадкові домовики, що мешкають у старому, нині занедбаному неоготичному маєтку в центрі Києва. На відміну від близьких, Яра воліє спати вдень, а вночі гуляти вулицями столиці, час від часу крадучи солодощі в інших будинках. 14-річна дівчина не вміє ховатися в пічку й терпіти не може прибирання, не знається на рослинній магії й не надто слухається своїх страхітливих няньок-химер. Зате вона вміє насилати на людину й інших домовиків туман, а ще – бачити чужі страхи. Яра багато чого не розуміє в законах домовикового братства. Не може пояснити, чому інших родичів спалює небесний вогонь, щойно вони переступають поріг рідного дому, тоді як їй достатньо привітатися-попрощатися з будинком, аби перетнути межу й не вразити його почуття. Ситуацію ускладнюють таємничі пожежі в старовинних спорудах і вбивства домовиків, у яких чомусь підозрюють Яру. А ще – не до кінця усвідомлене й не схвалюване оточенням кохання до незвичайного темношкірого домовика-Даміда з Шоколадного будинку…
    Сюжет про дорослішання, пізнання світу, підлітковий бунт і складні стосунки зі старшими – не новинка в літературі. Підліткові твори дуже часто розписують конфлікт між поколіннями й зворушливе перше кохання. Однак «Темний бік будинку» – дуже особлива книжка. Бо вона не лише про становлення особистості, вона про місто, його архітектуру й традиції. Про те, що в історії країни багато страшних кривавих сторінок, але будинки в тому не винні. Про те, що пам’ятки культури мають берегти всі жителі малої батьківщини. Адже руйнування, занедбання, варварські перебудови калічать не лише споруду, а саму душу Дому, в якому колись хтось любив, радів і просто жив.