Володимир Рутківський «Гості на мітлі»

    Брати шефство над самотніми старенькими – не та радянська традиція, яку варто таврувати ганьбою. Та для героїв веселого твору сучасного класика дитячої літератури цей піонерський звичай виліз боком. Почати хоча б з того, що немічна бабця та її вічно голодний, закошланий, обдертий кіт із закинутої хатинки на лісовому узбіччі – не ті, за кого себе видають. Ядвіга Олізарівна – справжня баба Яга! Вона загрожує спекти дітей у печі, насилає на гостей забуття підозрілими зіллями, завиграшки прибирає подоби будь-якої людини та має спеціальне завдання від нечистої сили. А кіт Аристарх, здоровенний, наче булгаківський Бегемот, такий самий чорний і злісний, завжди готовий дати відсіч людям і собакам та віддано служить господині.
    Та, можливо, якщо визнати провини людей перед некрасивою та нещасною дівчинкою, загубленою в лісі століття тому, її відьомський імідж похитнеться? Якщо годувати кота ковбаскою з молоком, купати, вичісувати, познайомити з кицею та ввести до котячого хору, світлий бік його натури виявить себе? Полагодити дім, огорнути любов’ю й повагою, спілкуватися про все на світі – хіба ці прості кроки не можуть стати універсальним рецептом для перетворення будь-якої людини й звіра? Пригоди, вчинки й слова героїв цієї казки пронизують серце й викликають на обличчі усмішку, доповнену легким смутком. Саме такі історії варто читати, щоб зрозуміти: гнів і жага помсти не виникають нізвідки, але на них можна й варто відповідати добром.