Неймовірно ерудованій, але дещо неорганізованій і незграбній Гаррієт Меннерс лише 15 років. Її рідна мати померла, ще коли Гаррієт була маленькою, але мачуха-юристка Аннабель цілком непогано контролює її життя (що не завадить за наявності інфантильного й недисциплінованого батька). Попри те, що в школі дівчину відверто не люблять і навіть цькують, вона має віддану подругу Нат й особистого сталкера – закоханого в неї ґіка Тобі. Власне, саму Гаррієт теж називають ґіком, і нам вона не раз заявляє, що її така характеристика цілком влаштовує. Але не все так просто...

Мікеланджело Буонарроті – геній доби Високого Відродження, один із найславетніших художників в історії людства: приголомшливий скульптор, живописець, архітектор, чуттєвий поет. Автор, мабуть, найвідомішої у світі скульптури – «Давид» – та не менш геніальної «П’єти». Його «Створення Адама» – найбільш знаменита фреска стелі Сікстинської капели – за популярністю поступається лише «Моні Лізі» да Вінчі та є одним із найбільш тиражованих прикладів релігійного живопису всіх часів. Зображення майже дотичних рук Бога й Адама перетлумачували, імітували й пародіювали безліч разів.

15-річна Маржан Дастані постійно відчуває жагучий гнів і самотність. Вона має право на обидві емоції: нещодавно її батька вбили в жорстокий спосіб просто в їхньому родинному будинку. Оскільки матір Маржан померла ще раніше, дівчина лишилася зовсім одна, завантажена навчанням, проблемами в спілкуванні з друзями й успадкованою ветеринарною клінікою, що більше славиться боргами, ніж репутацією. Ситуацію ускладнює той факт, що з батьком у доньки ніколи не було довірливих стосунків: він мав звичку зникати несподівано, на багато днів, і не пояснювати природи своїх відряджень.

Багата на події доля, насичена професійна діяльність, мандри по світах і невідступна пам’ять про рідні краї, – таким видається життя українського письменника, публіциста, редактора й політичного діяча Уласа Олексійовича Самчука. Його творчу спадщину тільки починають уповні досліджувати й читати на батьківщині. 20 лютого виповнилося 120 років від дня його народження.

Міжнародний день рідної мови – свято, започатковане ООН із метою сприяти розвитку мовного та культурного розмаїття. Дедалі гостріше українці усвідомлюють значення мови для країни, нації, майбутнього. Мова формує ідентичність – як особистісну, так і національну. Вона – зброя, що допомагає берегти своє, історичне, глибоко вкорінене, рідне. Розвивати своє мовлення – завдання, надважливе для кожної культурної особистості. Про все це пропонує задуматися наш новий бібліографічний дайджест «Українська – мова вільних людей».

Навіть шанувальники сивої давнини й любителі історичної літератури небагато можуть розповісти про одного дуже цікавого цьогорічного ювіляра – 11 лютого виповнилося 355 років від дня народження козацько-старшинського літописця Самійла Васильовича Величка. А шкода, що в сучасному культурному просторі він не є «розкрученою» фігурою, адже Самійло Величко – автор «Літопису» (відомий також просто як Літопис Самійла Величка), про який письменник Валерій Шевчук казав, що це «наймонументальніший твір у давній українській історіографії, і твір, можна сказати, найзагадковіший».