Красива дата – 555 років від дня народження Альбрехта Дюрера – відзначалася цьогоріч 21 травня. Велич його таланту й значення для культури його рідної Німеччини настільки вагомі, що австрійський історик мистецтва Отто Бенеш назвав «найвищий розквіт німецького Відродження насамперед епохою Дюрера». Живописець, графік, гравер, один із зачинателів акварельного живопису, теоретик мистецтва, автор робіт із географії й фортифікації, розробник латинського шрифту капітеллю, відомого зараз як антиква, Альбрехт Дюрер був «німецьким Леонардо да Вінчі» й засновником усього німецького Ренесансу. Він першим з-поміж європейських художників написав автобіографію, ввів своєрідну моду на автопортрети, боровся з мистецьким піратством і... чудово усвідомлював масштаб своєї особистості для історії.
    Цікаво, що цей еталонно німецький художник за походженням був частково угорцем. Точніше, з Угорщини в Нюрнберг приїхав його батько – Альбрехт Айтоші, який своє справжнє прізвище просто переклав. «Айтоші» походить від назви села Айтош, що своєю чергою веде початок від угорського слова «двері». У буквальному перекладі німецькою – Türer. Згодом перекладене прізвище під впливом діалектної вимови трансформувалося в Dürer, тож так і стало писатися. У Нюрнберзі новоприбулий майстер по сріблу та ювелір поліпшив свою освіту, став на ноги й одружився з донькою місцевого бюргера. Із часом у родині знайшлося 18 дітей, більшість із яких померла в дуже юному віці. Власне, до зрілості з них дожили лише троє – Ханс, Ендрес і наш герой. Усі троє так чи інакше були дотичні до мистецтва.
    Уже в ніжному віці Альбрехт-молодший виявив гострий розум і хист до навчання, тож батько віддав його до латинської школи опанувати грамоту й основи наук. Надалі за традиціями того часу хлопчик мав вивчати батьківське ремесло в його майстерні. Однак значно більше за роботу з ювелірними прикрасами й цінними металами юнака цікавило малювання. Він ще якийсь час ховався від батька, заздалегідь певний, що той не підтримає його художницьких амбіцій. Однак батько виявився розумнішим. Навіть якщо він і не був у захваті від нестандартного захоплення сина, Альбрехт-старший роздивився в ньому талант. Тому віддав 15-річного Дюрера в майстерню відомого в Нюрнберзі художника й скульптора Міхаеля Вольгемута.
    Попри те, що зі своїм учителем Альбрехт Дюрер багато в чому не сходився й наука старшого майстра іноді була надскладною, Вольгемут зробив величезний внесок в освіту й становлення майбутнього митця. Після опанування основ Дюрер здійснив обов’язкову для звання майстра навчальну поїздку містами Верхнього Рейну, що тривала від 1490 до 1494 року. Ці мандри юнак максимально використав для практики у своїй новій пристрасті – гравіюванні. Він мріяв взяти кілька уроків у видатного гравера по міді з ельзаського міста Кольмара Мартина Шонгауера, однак не застав того в живих. Утім, трошки краще осягнути спадщину майстра Альбрехтові допомогли брати покійного. Ці студії Дюрер завершував уже в Базелі, де почав ілюструвати видані місцевими типографами книги – зібрання комедій давньоримських авторів, молитовники. Взяв також участь в оформленні гравюр на дереві до сатиричної поеми Себастьяна Бранта «Корабель дурнів».
    Подорож продовжилася в Страсбурзі. Там молодого митця застав лист батька, який повідомляв, що йому підібрали наречену. Знову ж таки, за тогочасними традиціями власну майстерню в Нюрнберзі міг тримати тільки одружений чоловік. У майбутні дружини для сина Альбрехт-старший обрав доньку свого товариша, музиканта, механіка, майстра по роботі з міддю й банкіра Ганса Фрея Агнесу. Сім’я Фреїв посідала в Нюрберзі високе положення, походила з дворянського роду, вважалася фінансовими представниками Медичі на німецьких землях і мала непогані статки. Ця партія згодом дозволила Дюрерові не надто перейматися пошуками засобів для існування.
    Свою майбутню «половинку» Альбрехт Дюрер перед весіллям не бачив, як і вона його. Це, за версіями більшості біографів, стало причиною появи «Автопортрету [з чортополохом]» (нині зберігається в паризькому Луврі). Цю мистецьку самопрезентацію художник надіслав майбутнім родичам й Агнесі. Згодом шлюб не склався: подружжя здебільшого мешкало окремо й ніколи не мало дітей, хоча всілякі юридичні питання, відповідно до законів, завжди вирішували разом.
    Після повернення до Нюрнберга й весілля Альбрехт Дюрер відкрив у рідному місті майстерню, де учні за його малюнками робили ксилографії, і почав стрімко заробляти собі репутацію. У 90-х роках XV ст., як це нерідко буває на рубежі століть, було модно чекати кінця світу й говорити про Армагеддон. Тож ідея Дюрера видати альбом ілюстрацій з 15 великих аркушів, виготовлених методом ксилографії, на основі Книги Одкровення (Об’явлення Івана Богослова) була надзвичайно своєчасною.

Копія авторського підпису Альбрехта Дюрера

    Загалом, ілюструвати книги релігійними гравюрами вважалося стандартною практикою, просто на імена ілюстраторів тоді мало зважали, розглядаючи ілюстрації як другорядне доповнення до тексту. А от окремо видані малюнки, ще й із цитатами на іншому боці, – геть інша справа. Свою серію «Апокаліпсис» Дюрер, ймовірно, вирізав на грушевих дерев’яних блоках. Будучи сам дуже релігійною людиною, він, тим не менш, не гребував порадами справжніх фахівців-богословів. Зокрема, друга батька Йоганна Піркгаймера (з його сином Віллібальдом сам Альбрехт товаришував усе життя). Копії «Життя Марії», «Великих Страстей: Сходження в пекло» й, найпопулярніших, «Чотирьох вершників Апокаліпсису» почали з успіхом продаватися на ярмарках у найбільших європейських містах. Так Дюрер швидко здобув міжнародну славу.
    Переважна більшість біографів погоджуються, що між весіллям і відкриттям майстерні в житті Дюрера була ще одна дуже вагома подія: подорож до Італії. Ця поїздка мала б викликати в митця справжній культурний шок, адже на той час Венеція, Флоренція, Рим уже переживали розквіт епохи Відродження, свої шедеври писали Андреа Мантеньї, Джованні Белліні й, звісно, Леонардо да Вінчі. Рідна ж Дюрерові Німеччина ще в багатьох значеннях перебувала в Середньовіччі. У живописі це відображалося у відсутності класичної перспективи, характерних кольорах і низці інших помітних неозброєним оком нюансів. У середовищі місцевих майстрів візит колеги теж не мав особливого значення. Принаймні такого, як поїздка Дюрера до Венеції в 1505 році.
    Ймовірно, причиною повторного візиту Альбрехта до Італії став скандал із художником і гравером Маркантоніо Раймонді. Останній доволі неакуратно копіював популярні гравюри Дюрера й продавав їх як оригінали з «авторським» підписом. Дюрер подав у суд, але справедливості так і не добився: суд дозволив Раймонді продовжувати його діяльність, тільки ставити на гравюрах власний підпис... Надалі Альбрехт не залишав ідею боротьби за захист своїх авторських прав. І в 10-х роках ХVI ст. таки роздобув у Нюрнберзької міської ради документально підтверджене право маркувати свої видання попередженням про відповідальність для нелегальних копіювальників.
    Що стосується творчого аспекту, ця поїздка кардинально відрізнялася від попередньої. Дюрер уже добряче підвищив рівень майстерності та й здобув неабиякий авторитет за межами батьківщини. З одного боку, він продовжував самовдосконалюватися, знайомлячись із видатними митцям. Так, із Джованні Белліні в нього встановилися товариські взаємини, він присвячував окремі твори італійцеві, той своєю чергою не втомлювався публічно хвалити досягнення колеги. У Болонью Дюрер поїхав, щоб відвідати знаменитий університет й обговорити з місцевими архітекторами й математиками деталі геометричної перспективи. Прикметно, що геометрія взагалі була однією з пристрастей Альбрехта. У 1525 р. він опублікував власне «Керівництво до вимірювання циркулем і лінійкою», а в 1528 р. – «Чотири книги про пропорції людини». Він робив багато самостійних досліджень, будував криві, розробив «магічний квадрат», який можна побачити на гравюрі «Меланхолія».

Герб Альбрехта Дюрера, 1523 р. Гравюра на дереві

    З іншого боку, в Італії Дюрер активно працював як живописець. Зокрема, написав триптих «Вівтар Паумгартнерів», «Поклоніння волхвів», отримав цінне замовлення від місцевої німецької громади у Венеції для церкви Сан-Бартоломео – зображення для вівтаря «Поклоніння Діві» або «Учта в Трояндовому саду». Згодом під сильним італійським впливом він написав «Свято трояндових вінків» (інша назва – «Свято вервиць»). Також вірогідно, що знамениті «Мадонна з чижиком» і «Христос серед учителів» були написані Дюрером на прохання Белліні. Крім Венеції та Болоньї, художник відвідав Рим, Падую й Тіроль. Попри скептичне ставлення італійських митців до німецького живопису, Дюрера визнали всі: рада Венеції навіть запропонувала йому річне утримання в розмірі 200 дукатів за умови, що він залишиться в цьому місті. Однак Дюрер обрав повернутися до Нюрнберга.
    Насправді на батьківщині його теж цінували не менше. У 1509 році Дюрера обрали членом Великої ради Нюрберга. Місцеві багатії й духовенство залюбки замовляли йому різні проєкти. Наприклад, вівтар «Поклоніння Святій Трійці» («Вівтар Ландауера»), численні релігійні гравюри, участь у створенні ксилографії «Тріумфальна арка імператора Максиміліана І» (Дюрер розробив проєкт, який втілювали багато граверів) та в спільному ілюструванні «Молитовника імператора Максиміліана І».
    У підсумку в 1515 році імператор Максиміліан І призначив йому пожиттєву пенсію розміром у 100 гульденів на рік, яку продовжував виплачувати і його наступник – Карл V. Щоправда, Карлові довелося про це нагадати, коли той зійшов на престол. Дюрер із дружиною не посоромився особисто вирушити із цією метою в Нідерланди, де в Карла була коронація. Поїздка в нові землі познайомила митця з нідерландськими майстрами та їхніми шедеврами. Як і попередні подорожі, вона надихнула його на створення акварелей і різних пейзажних замальовок.
    На жаль, у Нідерландах Дюрер заразився невідомою хворобою, ймовірно, малярією (за іншими версіями цю заразу він підхопив ще в Італії). Наслідки хвороби лишалися з ним роками, призвівши, зрештою, до його смерті в 1528 році. На надгробку митця вигравіювано: «Усе, що було смертного в Альбрехта Дюрера, покоїться тут».

Альбрехт Дюрер «Чотири книги про пропорції людини», 1528 р.

    Масштаб цієї людини важко вкласти в якісь рамки. Крім усього згаданого вище, Дюрер став новатором іще в багатьох аспектах. Наприклад, він першим розробив оригінальний авторський підпис, що потім стало нормою для знаменитих художників. Автограф Дюрера можна впізнати за великою літерою А, в яку вписана маленька D. Автопортрети він малював не лише як окремі картини: на деяких його релігійних полотнах також можна побачити обличчя художника в числі масовки чи другорядних персонажів. У 1515 р. Дюрер виконав три знамениті гравюри на дереві, що зображували карти північної й південної півкулі зоряного неба та східної півкулі Землі. У процесі роботи він консультувався з відомими німецькими науковцями того часу. В останні роки життя Дюрер цікавився теорією створення оборонних споруд. Дослідження вилилися в працю «Настанови до укріплення міст, замків і фортець», у якій автор описав принципово новий тип укріплень, назвавши його бастеєю (прототип для пізнішого бастіону). Його мистецький вплив був визначним не лише в Німеччині, а й в Італії. Спеціалісти помічають фігури, пози, рухи з гравюр Дюрера на розписах таких майстрів Відродження, як Андреа дель Сарто і Якопо Понтормо.
    Цікаво, що великим шанувальником творчості Дюрера був... Адольф Гітлер. Диктатор фанатично збирав у приватну колекцію всі можливі роботи митця, викрадені його військами з музеїв світу (у т.ч. зі Львова). Є навіть легенда, що в 30-і роки пропагандисти Райху заповзялися довести істинне арійське походження Дюрера. Для цього в 1932 р. нібито було здійснено ексгумацію праху його батька: планували виміряти параметри черепа. Щоправда, чим та історія скінчилася (якщо вона взагалі була), хтозна...
    Переглянути найяскравіші й найбільш відомі роботи Альбрехта Дюрера в різних техніках і жанрах пропонуємо в нашій невеличкій онлайн-галереї: