Улюблениця режисерів саспенсу, мізантропка й плідна американська белетристка Патриція Гайсміт

 

  19 січня виповнилося 105 років від дня народження американської письменниці, класика нуар-детективів Патриції Гайсміт. Однієї з найбільш екранізованих авторок кримінальної літератури 2 половини ХХ століття. А ще, за словами Отто Пенцлера, «недоброзичливої, важкої, неприємної, жорстокої, нелюблячої людини».

    Ім’я цій жінці зробив... Альфред Гічкок, екранізувавши перший роман амбітної дебютантки «Незнайомці в потягу» (1950 р.). Гостросюжетний трилер про двох випадкових попутників, які обмінялися жертвами вбивства, мав величезний успіх. Ще й досі на IMDB цей фільм від майстра кіносаспенсу має високий рейтинг – 7.9. Книга теж відразу добре продавалася, однак справжній успіх прийшов до Патриції Гайсміт саме після екранізації.

    Та це не означає, що вона лишилася в історії культури авторкою одного роману. Ще більшу популярність і потенціал для екранізацій має пенталогія Гайсміт про вбивцю-афериста Тома Ріплі, особливо перший роман «Талановитий містер Ріплі», написаний у жанрі психологічного трилера. Посередній дрібний злочинець Том «присмоктується» до багатого спадкоємця Дікі Ґрінліфа під приводом дружньої підтримки й повернення «блудного сина» в сім’ю. Однак згодом він вбиває успішного парубка й, видаючи себе за нього, робить собі блискучу кар’єру.

    На сьогодні існує щонайменше 6 екранних втілень усіх частин пенталогії різної успішності. У т.ч. новенький чорно-білий серіал від Netflix з Ендрю Скотом, стильна французька стрічка «Під яскравим сонцем» із самим Аленом Делоном, мейнстримна й найбільш відома версія першої книги з Меттом Деймоном і Джудом Лоу та дещо артхаусний фільм із Джоном Малковичем.

    Для неприємного характеру, людиноненависницької філософії й похмурих літературних сюжетів у Патриції Гайсміт були певні підстави. Її батьки – Мері Коутс і Джей Пленгман – розлучилися за півтора тижня до її народження. Згодом матір зізналася доньці, що хотіла її позбутися: вагітною випила скипидар. Потім налагоджувала особисте життя з іншим чоловіком, віддавши Патрицію на рік виховуватися в бабусі. З часом дитину таки забрали, але мати з вітчимом (обоє – комерційні художники) постійно сварилися. Швидко до скандалів почала долучатися й дівчинка, яка з матір’ю хронічно не сходилася характером. Власне, як і з вітчимом, якого Патриція частенько ображала, намагаючись водночас залучити його на свій бік у суперечках. 

    Своє токсичне дитинство й особливо складний період у бабусі Гайсміт називала «маленьким пеклом». Свої кепські стосунки з матір’ю письменниця згодом сублімувала в тематичні історії. Наприклад, в оповідання «Черепаха», де хлопчик зарізав свою мати. Показовий той факт, що наприкінці життя Мері Коутс Патриція, хоч й оплачувала утримання матері в будинку для літніх людей, відвідувати її навідріз відмовлялася.

    Атмосфера постійної напруги й взаємної нелюбові сприяла не дуже здоровому інтересу дитини до історій про вбивства й психічні відхилення. Бабуся навчила Патрицію читати ще у 2 роки, тож та активно взялася вивчати батьківську бібліотеку. Уже у 8 років дівчинка відкрила для себе монументальну працю американського психоаналітика, авторитетного психіатра й активіста Карла Меннінгера «Людський розум». Найбільшу цікавість у неї викликали розділи про людей із шизофренією й піроманією (патологічною пристрастю до вогню й підпалів).

    Освіту Гайсміт (до слова, це прізвище її вітчима, зареєстрована вона була як Мері Патриція Пленгман) здобула в приватному жіночому коледжі в Нью-Йорку. Після випуску в 1942 р. вона сподівалася зробити літературно-публіцистську кар’єру в престижних місцевих часописах. Зокрема, молода й амбітна дівчина подавала заяви у Vogue, Fortune, Harper’s Bazaar, Good Housekeeping, TIME і The New Yorker. Її спроби пера нібито й зацікавлювали редакторів, однак оформити письменницю на повний робочий день ніхто не поспішав. Перше її оповідання «Героїня» з’явилося на сторінках Harper’s Bazaar у 1945 р. А потім у 1950 р. сталися «Незнайомці в потягу», що піднесли авторку на гребінь слави.

    Своє подальше життя Гайсміт пов’язала з письменництвом, випустивши чимало гостросюжетних романів і збірок оповідань. Крім уже згаданих детективів і трилерів, на кіноплівку потрапляли такі історії: «Бовдур» (к/ф «Убивця», 1963 р., й «Особливий злочин, 2016 р.), «Ця солодка недуга» (к/ф «Скажіть їй, що я її люблю», 1977 р.), «Скляна клітка» (однойменний фільм 1978 р.), «Глибокі води» (однойменні фільми 1981 р. й 2022 р.), «Крик сови» (однойменні фільми 1987 р. й 2009 р.), «Дволикий січень» (однойменний фільм 2014 р.) і ще чимало інших. «Незнайомців у потягу» після Гічкока екранізували ще двічі під різними назвами.

    Осібно у творчості письменниці стоїть мелодраматичний трилер «Ціна солі», створений Патрицією під псевдонімом Клер Морган. Своє авторство вона захотіла приховати зі скандальних причин: роман присвячений лесбійському коханню. Власне, авторка й сама віддавала перевагу жінкам, однак не хотіла афішувати цей факт і ще більше боялася отримати в очах суспільства ярлик «письменниці-лесбійки». Ця книга також має схвалену критиками екранізацію «Керол» (2015 р.) із зірковим кастом.

    Природно, що одружена Гайсміт не була й не мала дітей. Вона загалом була не надто комунікабельною, зазначаючи: «Моя уява працює значно краще, якщо мені не доводиться спілкуватися з людьми». Перевагу вона віддавала тваринам, особливо цінуючи котів і равликів. Останніх у її садку мешкала незліченна кількість. Від’їжджаючи у відрядження, Патриція нерідко брала кілька равликів із собою.

    Сама вона теж стала героїнею фільму 2025 р. (у головній ролі – Гелен Міррен), заснованого, щоправда, на фантазіях про неї, а не на реальній історії. Для кіно й театральної сцени австралійська драматургиня Джоанна Мюррей-Сміт написала у 2014 р. п’єсу «Швейцарія» про останні роки життя Гайсміт. Цей період Патриція провела в селі Ауріджено (Швейцарія) й у громаді Тенья біля Локарно. У лікарні міста Локарно вона й померла в 1995 р. від анемії й раку легенів. 

    Про життя й особистість Патриції Гайсміт в українськомовному сегменті Інтернету, на жаль, небагато інформації. Більшість матеріалів педалюють тему її важкого характеру, алкоголізму й лесбійських стосунків. Якщо вам цікаво дізнатися про письменницю більше саме в цьому контексті, пропонуємо переглянути цю статтю. Про екранізації її книг є непоганий матеріал в українськомовній версії видання Vogue. Трохи детальнішу біографію Патриції Гайсміт можна почитати англійською мовою тут.